миза

САДИ́БА (ділянка землі біля будинку, зайнята городом, садом), ДВІР, ДВО́РИЩЕ, ОСЕ́ЛЯ, ОБІ́ЙСТЯ, СЕЛИ́ТЬБА заст., ОСА́Д заст., МИ́ЗА, ҐРАЖДА́ діал., ОСЕ́ДОК діал., ОСІ́ДИЩЕ діал., ОСЕРЕ́ДОК діал. Зручне місце для садиби обрав колись його дід (А. Хижняк); Хай ще дістає він часом від матері запотиличника, але має і відповідну шану як хазяїн двора (О. Гончар); На вигоні понад балкою.. росло кілька груш і берестів: видко було, що колись була тут оселя (О. Стороженко); У неї була і хата, славна і селитьба (Марко Вовчок).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. миза — ми́за іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. миза — див. лице Словник синонімів Вусика
  3. миза — -и, ж. Розташована окремо за містом садиба з сільськогосподарськими будівлями (перев. у Прибалтиці). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. миза — МИ́ЗА, и, ж. Розташована окремо за містом садиба з сільськогосподарськими будівлями (перев. у Прибалтиці). Казали, що тепер весна, що в саду коло зруйнованої мизи чули солов'я (С. Васильченко); Нам довелося лютим боєм брати Для нас незнану мизу Вієсати (Я. Шпорта). Словник української мови у 20 томах
  5. миза — МИ́ЗА, и, ж. Розташована окремо за містом садиба з сільськогосподарськими будівлями (перев. у Прибалтиці). Казали, що тепер весна, що в саду коло зруйнованої мизи чули солов’я (Вас., II, 1959, 30); Нам довелося лютим боєм брати Для нас незнану мизу Вієсати (Шпорта, Вибр., 1958, 469). Словник української мови в 11 томах
  6. миза — (ест., фінс. — маєток) Хутір, дача або заміський житловий будинок з господарськими будівлями. Мали поширення на прибалтійських землях та в російській архітектурі з XVIII ст. Архітектура і монументальне мистецтво