мимрити

БУРМОТА́ТИ (БУРМОТІ́ТИ) (говорити тихо і невиразно, нерозбірливо), БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., БУРЧА́ТИ розм., МИ́МРИТИ розм., ХАРАМА́РКАТИ (ХАМА́РКАТИ) розм. рідше; МУРМОТА́ТИ (МУРМОТІ́ТИ) розм., МУРКОТА́ТИ (МУРКОТІ́ТИ) розм., МУРЧА́ТИ розм. (приглушено й одноманітно); БУ́РКАТИ розм., МИ́РКАТИ розм., МУ́РКАТИ розм., МУГИ́КАТИ розм. (уривчасто, час від часу; БУБОНІ́ТИ (БУБНІ́ТИ) розм., БУБОТА́ТИ (БУБОТІ́ТИ) розм. рідше (глухо й одноманітно повторюючи що-небудь). — Док.: пробурмота́ти (пробурмоті́ти), пробуркота́ти (пробуркоті́ти), пробурча́ти, проми́мрити, прохарама́ркати (прохама́ркати), промурмота́ти (промурмоті́ти), промуркота́ти (промуркоті́ти), промурча́ти, бу́ркнути, ми́ркнути, му́ркнути, муги́кнути, пробубоні́ти (пробубні́ти), пробубота́ти (пробуботі́ти). Довбня сердитий ходив поза школярами й плювався, бурмочучи собі під ніс (Панас Мирний); Чоловічий голос щось буркотить та буркотить, а жіночий озветься словом та й пустить срібний сміх на дорогу (М. Стельмах); Гапка й собі бурчала щось під носом (І. Франко); — Дуже радий, дуже радий! — мимрив лисий, тискаючи руку Ясочці (С. Васильченко); — Читай уважно, з толком, а не скачи, як дяк твій харамаркає (Г.Косинка); — А ти той... бідовий. Їй-бо, це мені до душі. А то пришлють недоріку, зайде до сільради — не директор, а прохач. Хамаркає щось під носа (Ю. Збанацький); Наталя спросоння важко схлипує, перевертається на другий бік, щось мурмоче невиразне (Ю. Збанацький); Рахуючи, Клава муркотить щось собі під ніс (Я. Стецюк); — Говори, Тучинський, не мурчи. Нічого поглядати на мене (О. Досвітній); Мотя тільки іноді сердито буркала йому на відповідь якесь слово (В. Козаченко); Козаков, розглядаючи їх (документи), удавав, що цілком у них розуміється. — Так, так... Умгу, — суворо миркав він у документи (О. Гончар); — Дивлю́ся, витріщившись, на дошку та муркаю щось таке, чого і сам не тямлю (І. Рябокляч); Один ксьондз тихо бубонів молитви, вряди-годи ворушивсь і наводив на всіх ще більший спокій (І. Нечуй-Левицький); За дверима асистентської все бубніли два голоси, перебиваючи один одного (Ю. Смолич). — Пор. белькота́ти, 1. бурча́ти, 2. говори́ти.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. мимрити — ми́мрити дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. мимрити — Харамаркати, слебезувати, д. миркати; БУБОНІТИ. Словник синонімів Караванського
  3. мимрити — див. говорити Словник синонімів Вусика
  4. мимрити — -рю, -риш, недок., перех. і неперех. Говорити тихо, невиразно; бурмотіти. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. мимрити — МИ́МРИТИ, рю, риш, недок., що і без прям. дод. Говорити тихо, невиразно; бурмотіти. – Бач! плачуть, а лихо роблять! – мимрила Онися (І. Нечуй-Левицький); Зрідка окремі фрази він вимовляв голосно, інші – мимрив крізь зуби і жестикулював (Ю. Словник української мови у 20 томах
  6. мимрити — Ми́мрити, -мрю, -мриш, -мрять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. мимрити — МИ́МРИТИ, рю, риш, недок., перех. і неперех. Говорити тихо, невиразно; бурмотіти. В однім селі був старенький піп, да мало що він тямив в писанії. Ото було як править службу, осідлає носа окулярами да й мимрить собі щось під носом (Україна.. Словник української мови в 11 томах
  8. мимрити — Мимрити, -рю, -риш гл. Говорить невнятно, бормотать. Було часто... мимрить (уже гласу не було): «Ой хто лиха не знає»... Г. Барв. 357. І слухав я, як мимрило щось тихо. К. Іов. 10. Словник української мови Грінченка