надвести
ПРОВО́ДИТИ (ПРОВА́ДИТИ) (іти, їхати тощо разом з кимсь до певного місця перед тим, як розстатися, попрощатися з ним), ПРОВОДЖА́ТИ, ПРОВО́ДЖУВАТИ (ПРОВА́ДЖУВАТИ) рідше, ВІДПРОВА́ДЖУВАТИ, ВИРЯДЖА́ТИ (у дорогу, в гості, в похід); ВІДВО́ДИТИ, НАДВО́ДИТИ розм. (пішки). — Док.: провести́, проводи́ти рідко прова́дити діал. відпрова́дити, ви́рядити, відвести́, надвести́. Усі брати вибігли з хатки проводити старшого брата, що, вбраний у чоботи та у велику хустку неньчину, йшов у місто (Марко Вовчок); Ой що кому заваджає, ой що кому вадить, А що хлопець молоденький дівчину провадить (коломийка); Старов проводжав Тараса додому (О. Ільченко); — Отак, Петре, склалося, — проводжуючи його до хвіртки, говорила Катерина (С. Журахович); — Відпровадь мене до воріт (В. Гжицький); Боками попри дорогу біжать її дві менші сестрички і братчик, що не втерпіли і крадьки втекли з хати сестру виряджати (Марко Черемшина); З дому вийде (хлопець), а до школи не втрапить... Мама іноді і в школу його відводила (О. Гончар); (Мати:) Іди, синашу, йди та надведи Килинку до дороги (Леся Українка).
Значення в інших словниках
- надвести — надвести́ дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- надвести — див. надводити. Великий тлумачний словник сучасної мови
- надвести — НАДВЕСТИ́ див. надво́дити. Словник української мови у 20 томах
- надвести — Надве́сти́, див. надво́дити Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- надвести — НАДВЕСТИ́ див. надво́дити. Словник української мови в 11 томах