надколювати

НАДБИ́ТИ (ударивши, пошкодити, зробити тріщину, щербину, відбити шматок і т. ін.), НАДКОЛО́ТИ. — Недок.: надбива́ти, надко́лювати. Надбити миску; Надколоти камінь.

ПРОКО́ЛЮВАТИ (чимсь гострим, колючим пробивати отвір у чому-небудь, проникаючи кудись, даючи вихід чомусь), ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОСТРО́МЛЮВАТИ, ПРОТИКА́ТИ, ПРОТИНА́ТИ, ПРОШТРИ́КУВАТИ розм., ПРОСА́ДЖУВАТИ розм., ПРОШПИ́ГУВАТИ розм., ПРОХРО́МЛЮВАТИ діал.; НАДКО́ЛЮВАТИ (трохи або зверху). — Док.: проколо́ти, прониза́ти, простроми́ти, проткну́ти, протну́ти, проштрикну́ти, просади́ти, прошпигну́ти, прохроми́ти, надколо́ти. Я відчуваю, що мені проколюють шкіру голками і впускають рідину (Ю. Яновський); Щось гостре, гаряче пронизує його тіло (М. Коцюбинський); От-от бугай настигне; от-от простромить рогом наскрізь Максимову спину (Панас Мирний); Шамрай обережно і уважно, так, наче робив справу світової ваги, проткнув виделкою червоний щокастий помідор (В. Собко); "Поглянь, штики блищать ворожі, вони протнуть тебе... Не йди" (В. Сосюра); Проштрикнув (їжак) У грядці дірку, В дірку Вкинув насінинку (М. Стельмах); — А ти, ґаздине, де твої серпи лежать? ...Аби я був трохи не діздрів, був би собі ногу на вік-віченний просадив (І. Франко); Ще ніколи йому не було так полиново гірко на душі. Навіть тоді, коли батько прохромив йому вилами ногу (В. Речмедін). — Пор. 1. протина́ти.