надутися

БУНДЮ́ЧИТИСЯ (триматися, поводитися зарозуміло, намагаючись підкреслити свою зверхність, значущість), ПИНДЮ́ЧИТИСЯ розм., ПРИ́НДИТИСЯ розм., ІНДИ́ЧИТИСЯ розм.; ПИША́ТИСЯ, ВЕЛИЧА́ТИСЯ, ГОРДУВА́ТИ, ГОРДИ́ТИСЯ розм., ГОНОРУВА́ТИ рідше, ГОНОРИ́ТИСЯ діал., ФУДУ́ЛИТИСЯ діал., ПИША́ТИСЯ заст. (гордовито); ГОРОЇ́ЖИТИСЯ розм., КОСТРИ́ЧИТИСЯ розм., ПРИ́ЩИТИСЯ розм. рідше, ФАНАБЕ́РИТИСЯ розм. (триматися зарозуміло, з викликом); ЗАРОЗУМІВА́ТИСЯ, ЗАЗНАВА́ТИСЯ (ставати зарозумілим); НАБУНДЮ́ЧУВАТИСЯ, НАПРИ́НДЖУВАТИСЯ розм., ДУ́ТИСЯ розм., НАДУВА́ТИСЯ (НАДИМА́ТИСЯ) розм., НАПУ́ЖУВАТИСЯ розм., НАЖА́БЛЮВАТИСЯ зневажл. (набирати бундючного вигляду); ЗАНО́СИТИСЯ розм., НЕСТИ́СЯ розм., ЧВА́НИТИСЯ підсил. розм., БРИ́ШКАТИ розм. рідше, КОКО́ШИТИСЯ розм. рідше (виставляючи, підкреслюючи що-небудь); ПАНИ́ТИСЯ розм., ПАНІ́ТИ розм., ПАНО́ШИТИСЯ заст. (триматися по-панському). — Док.: набундю́читися, напиндю́читися, напри́ндитися, загордува́ти, загорди́тися, загорді́ти, нагорої́житися, зарозумі́тися, зазна́тися, наду́тися, напу́житися, нажа́битися, занести́ся, запані́ти. Він (пан).. бундючиться, величається, мов чумацька воша, супроти простих людей (О. Ільченко); Пан Демид, причепурившись, вийшов на середину дороги і, випнувши черево, почав.. надиматись, напринджуватись, набундючуватись, напужуватись, нажаблюватись (О. Ільченко); Нехай не пиндючиться, коли хоче отримувати добру платню, керуючи більшим маєтком (О. Слісаренко); Він коли не з огидою, так з великою неохотою й так почав наймати оцю погану, рябу молодицю, а вона ще й приндиться! (Л. Яновська); — Та бери ж, чого запишалася, — прикрикнула.. мати. — Людина дає, а воно.. ще й індичиться (Ю. Збанацький); — І чого б я, Левку, так пишалася? Шкода тобі розповісти? (М. Стельмах); — Та все супиться, та все гордує, і говорити з людьми не хоче (Ганна Барвінок); Даремно гороїжилось панство, що ми, мовляв, сильні й готові (П. Козланюк); Чим начальник дурніший, тим він гордіший, і знай дметься, мов шкураток на вогні (Г. Квітка-Основ'яненко); — Не заносся, моя пані! То мене так мир шанує, Через мене й ти у шані! (І. Манжура); А сусідки казали одна одній: — А вже й несеться Охрімиха з своїм читанням! (Б. Грінченко); — От не люблю я вже сього! — гукнула вона. — І чого вже чванитись! Вже що страшно, то страшно, нема чого хорохоритись! (Олена Пчілка); — Та ти не бришкай! — крикнув старшина. — Дивися, її як краще допитуєшся, як їй хочеться, а вона ще й бришка! (Панас Мирний); Таке воно кашливе та заслинене, що ціпа в руках не годно вдержати, та й ще воно кокошиться (В. Стефаник); Зовсім дурна баба, — думає Грицько, — а ще й паниться (С. Васильченко). — Пор. хизува́тися.

НАБРЯКА́ТИ (про частини тіла, кровоносні судини, шрам і т. ін. — збільшуватися в об'ємі, розпухати від припливу крові, молока тощо), НАБУХА́ТИ, НАПУХА́ТИ, РОЗБУХА́ТИ підсил., БРЯ́КНУТИ розм., БУБНЯ́ВІТИ розм.; ПУ́ХНУТИ, СПУХА́ТИ, НАДУВА́ТИСЯ (НАДИМА́ТИСЯ), ЗДУВА́ТИСЯ (ЗДИМА́ТИСЯ), НАПИНА́ТИСЯ, П'ЯСТИ́СЯ (ПНУ́ТИСЯ) (про кровоносні судини — звичайно від напруження). — Док.: набря́кнути, набу́хнути, розбу́хнути, набубня́віти, напу́хнути, спу́хнути, наду́тися, зду́тися, напну́тися (нап'ясти́ся). Відерне вим'я рекордистки набрякло, з дійок засочилася біла роса (І. Волошин); Старости очі вирячили, набухли з подиву обличчя (К. Гордієнко); Пальці рук судорожно повільно стиснулись, жили повільно стали розбухати, синіти (М. Ірчан); Він не помітив, як у неї по-дитячому набубнявіли губи (М. Рудь); Латочка.. кричить тоненьким тенором, на шиї страшними п'явками пухнуть жили (Григорій Тютюнник); А в пастуха надулись жили, і він зубами заскрипів (В. Сосюра); Жили йому напнулися. Шия стала червоно-синя (З. Тулуб); Чого ж твої плечі згорбились, а голова похилилась? Чого між мотуззям пнуться козацькі жили? (Григорій Тютюнник). — Пор. 1. пу́хнути.

НАБУ́ХНУТИ (про річку, струмок і т. ін. — переповнившись водою, піднятися вище за звичайний рівень), РОЗБУ́ХНУТИ підсил., НАДУ́ТИСЯ розм., ЗДУ́ТИСЯ розм. — Недок.: набуха́ти, розбуха́ти, надува́тися (надима́тися), здува́тися (здима́тися). Річка уже набухає по-весняному, талі води плесами розіллялися поверх криги (О. Гончар); Восени річка розбухає від дощів, по весні — від талого снігу (А. Шиян); Зашумлять, загуторять мутноокі струмки в ярах, і Дніпро посиніє, надметься (О. Донченко).

НАДУВА́ТИСЯ (НАДИМА́ТИСЯ) (наповнюючись повітрям, газом, під тиском вітру, натягатися, ставати пружним), НАПИНА́ТИСЯ, ЗДУВА́ТИСЯ (ЗДИМА́ТИСЯ), РОЗДУВА́ТИСЯ (РОЗДИМА́ТИСЯ) підсил., ДУ́ТИСЯ розм. — Док.: наду́тися, напну́тися (нап'ясти́ся), зду́тися, розду́тися. Щоки його надуваються, як пузирі, червоніють (С. Васильченко); Брезентові фартухи надималися, мов паруси (Я. Баш); Вітрила нап'ялись. Вперед! (В. Еллан); Вода зносила її (жінку), здувалася над хвилями одежина (І. Ле); Летить (сотник) попід небесами: руками бовта, наче крилами, черкеска йому роздувається, ногами дриґа (Г. Квітка-Основ'яненко); (Марта (співає..):) Із-за хмари дрібен дощик, Аж бульбашки дмуться (С. Васильченко).

НАПРУ́ЖУВАТИСЯ (роблячи або намагаючись що-небудь робити, докладати великих зусиль, зосереджувати всю енергію), НАПИНА́ТИСЯ підсил., НАТУ́ЖУВАТИСЯ підсил., П'ЯСТИ́СЯ (ПНУ́ТИСЯ) підсил., СИЛКУВА́ТИСЯ підсил. розм., ПІДНАТУ́ЖУВАТИСЯ підсил. розм., НАДУВА́ТИСЯ (НАДИМА́ТИСЯ) підсил. розм., ТУ́ЖИТИСЯ розм. рідше. — Док.: напру́житися, напну́тися (нап'ясти́ся), нату́житися, піднату́житися, наду́тися. Він виставив трембіту перед собою, подався тілом назад, напружуючись (Є. Гуцало); Он жук напнувсь — травинку тягне В одну мільйонну кінських сил (І. Нехода); Аж натужується, щоб не сміяться, та ніяк не здержиться (Панас Мирний); Андрій пнувся з усієї сили, смикав за кути, за колеса, а вагончик.. не рухався з місця (С. Чорнобривець); Єремія дуже задумався, що то буде, що далі з того вийде. Силкувалась, вгадувала це його здорова тяма в голові, і.. не могла вгадати (І. Нечуй-Левицький); Хаєцький, надимаючись, відвалював лантухи з піском (О. Гончар); Пробує (колода під час сплаву) рятуватись, як може. Завертає убік, пнеться, тужиться — та що ж? (Г. Хоткевич). — Пор. 1. надрива́тися.

НАХМУ́РИТИСЯ (стати похмурим, незадоволеним, сердитим), ПОХМУ́РИТИСЯ, НАСУ́ПИТИСЯ, СПОХМУРНІ́ТИ, ПОХМУРНІ́ТИ, ПОСУ́ПИТИСЯ, СХМУРНІ́ТИ рідше, НАСУ́МРИТИСЯ (НАСУ́РМИТИСЯ) розм., ПОТЕМНІ́ТИ підсил., НАСУРМА́ЧИТИСЯ підсил. розм., НАХМА́РИТИСЯ підсил. поет., ПОХМАРНІ́ТИ підсил. поет., СХМАРНІ́ТИ підсил. поет., ПОХМА́РИТИСЯ підсил. рідше; ПОХМУРНІ́ШАТИ, ПОТЕМНІ́ШАТИ підсил. (стати похмурим або похмурішим); НАДУ́ТИСЯ розм., НАБУРМО́СИТИСЯ розм., НАГОГО́ШИТИСЯ розм., НАЇЖА́ЧИТИСЯ розм., НАЇ́ЖИТИСЯ розм. рідше, НАПИНДЮ́ЧИТИСЯ розм., НАСТОВБУ́РЧИТИСЯ (НАСТОБУ́РЧИТИСЯ) розм., НАЖА́БИТИСЯ зневажл., НАМУРМО́СИТИСЯ розм. (з відтінком незадоволення, гніву). — Недок.: нахму́рюватися, хму́ритися, насу́плюватися, су́питися, хмурні́ти, похмурні́ти, темні́ти, насурма́чуватися, хма́ритися, хмарні́ти, похмурні́шати, хмурні́шати, темні́шати, наґоґо́шуватися, наїжа́чуватися, наї́жуватися, настовбу́рчуватися (настобу́рчуватися), нажа́блюватися. Нахмуривсь, задумався Порфир, і матері болісно тенькнуло в серці: "Щось таки накоїв!" (О. Гончар); Хлопець зразу ж насуплюється.. — Ти чого набурмосився! (М. Стельмах); Скибине обличчя раптом спохмурніло (А. Головко); Посупившись, вернулась наньмичка (наймичка) у кімнату та й сіла у куток (Г. Квітка-Основ'яненко); Заробітчани притихли, насумрилися, придавлені вісткою (К. Гордієнко); Інший би підняв крик, ..а Микола нічого. Тільки насурмився, чмихнув злостиво (Ю. Збанацький); Вид Мотрин, й без того хмурий, ще дужче потемнів... (Панас Мирний); — Яка ватага? — насурмачився Бовдюг. — Що ми, по-твоєму, — банда? (Григорій Тютюнник); Старий враз насупився, похмарнів. — А в Японії, я чув, дітей тридцять тисяч калічками народилось (О. Гончар); Робітники обернулись на регіт. Побачивши надто веселого головного інженера, вони похмурнішали (Ю. Шовкопляс); Айше надулась і довго стояла в куточку, здивована й ображена (М. Коцюбинський); — Тітко Докіє, чого це Дмитро як сич наґоґошився? (М. Стельмах); Він примітив, що його не слухають, розсердився, напиндючився (І. Нечуй-Левицький); Настовбурчився весь, у погляді ненависть, кулачата стиснулись (О. Гончар); Тільки ще більше спохмурнів (цар), насупився й нажабився (О. Ільченко); Дмитро намурмосився, що із Сашком так панькаються, відвернувся (Б. Харчук).