назирці

ВСЛІД (УСЛІ́Д) звич. з прийм. з а (безпосередньо за ким-, чим-небудь), СЛІ́ДО́М, СЛІДКО́М, НА́ЗИРЦІ, НА́ЗИРЦЕМ, НА́ЗИРКОМ діал., НА́СЛІДЦІ діал. (слідкуючи). Віз покотився вслід за іншими (Г. Хоткевич); — Не вибігала ж за ним услід моя паніматка, як у тій пісні, не хапала за стремена (П. Куліш); За орачами слідом літало гайвороння (С. Чорнобривець); Дівчата.. понабирали води в відра і помаленьку пішли додому слідком за молодицею (І. Нечуй-Левицький); Ходить Дувид, зблід. За ним назирці — мати, суха й біла, як мармур (С. Васильченко); Мокрина, що ходила назирцем за комісією, вголос виявляла свій подив (К. Гордієнко); Та й пішов (Гриць), а я за ним назирком (Марко Вовчок); Селаброс.. рушив наслідці за нею (І. Нечуй-Левицький). — Пор. навздогі́н.

ПО́ТАЙ (так, щоб ніхто не знав, не дізнався; таємно від когось, від усіх), ПОТАЄ́МНО (ПОТАЄ́МНЕ рідше), ТАЄ́МНО, ТАЄМНИ́ЧО (ТАЄМНИ́ЧЕ), СТИ́ХА, НИ́ШКОМ, КРАДЬКОМА́, НА́ЗИРЦІ, НА́ЗИРЦЕМ, ПО-ЗМО́ВНИЦЬКОМУ, ПО-ЗМО́ВНИЦЬКИ, ТИХЕ́НЬКО розм., ТАЙКО́М розм., ТАЙКОМА́ розм., ПОТАЙКО́М розм., ПО́ТАЙКИ розм., ПО́ТАЙЦІ розм., ПОТАЄ́МКИ розм., ПОТАЄ́МЦІ розм., СПО́ТАЙНА (СПО́ТАЙНЯ) (СПО́ТАННЯ) розм., ТИХЦЕ́М розм., ТИ́ШКОМ розм., ТИ́ШКОМ-НИ́ШКОМ (НИ́ШКОМ-ТИШКОМ) розм., СПІДТИ́ХА-ТИ́ХА розм., ПО́КРАДЬКИ розм., КРА́ДЬКИ розм., КРА́ДЬКОМ розм., ПОТАЄ́НЦІ розм., ПО́ТАЙНО розм., КРИТКОМА́ діал., НА́ЗИРКОМ діал., ПО́ЗИ́РЦІ діал., СПО́ТИНЬГА діал.; ІНКО́ГНІТО (не відкриваючи свого імені). Життя Лазареве круто змінилось ще з тої ночі, як його потай од усіх забрали з тюрми і посадили в вагон (М. Коцюбинський); Відчуття таке, ніби хтось тут є, хтось дихає потаємно в цій напівтемряві, за одними з дверей (Ю. Андрухович); Таємно від Франки собі в зяті вона мітила багацького сина Юрка Хомаху (С. Чорнобривець); Огей одриває погляд від Аксель, яка про щось таємниче шепотілася з Суворим (О. Досвітній); Нехай брешуть, нехай брешуть, добрешуться лиха, а ми двоє, серце моє, любімося стиха (пісня); Якось-то мати нишком од батька продали мішок борошна (Грицько Григоренко); — Сиджу я під вербою, стережу рушники та крадькома од хазяйки вишиваю хмелем собі сорочку (І. Нечуй-Левицький); Він пішов за Іссою назирці, не хотів, щоб вона його помітила (П. Загребельний); Мандрівник поклав свого клунка, вечеряє, а сам назирцем все дивиться на господиню (Ф. Малицький); Він про щось по-змовницьки пошептався з Хаєцьким, переморгнувся, потім обидва шугнули кудись (О. Гончар); — Чоловік у нужді знав, що ніхто йому нічого не дасть, він тихенько і взяв... (Г. Квітка-Основ'яненко); Помолився (Максим) заходовому сонцю так, як молилися його діди й прадіди, як молився тайком і його батько (І. Франко); Так старенький із старою День у день сварився, А козак із їх дочкою Тайкома любився (П. Куліш); Прийшов козак до дівчини вечорком Та й проситься у дівчини потайком (пісня); — Наші товариші, потайки від фашистів, харчі збирають, то на кухні вкрадуть, то на складі, то випросять і потім таємно розносять хворим, виснаженим (А. Хижняк); (Мартіан:) На тії кошти, що мав би я потратити, щоб двір сей тобі вже не пустинею здавався, я помагаю потаємки вбогим (Леся Українка); Думала (Одарка) десь у бур'яні спотайна у якого-небудь маленького дівчатка навчитися (вишивати) (Л. Яновська); Мати йому давала (гроші) та й брав тихцем від батька (Лесь Мартович); Двадцять вісім літ прожив Ігор, а ніколи не носив за пазухою каменюк, ні на кого не нападав тишком (Ю. Шовкопляс); Ковалишину хату, кузню і кусень городу купив тишком-нишком Микита (П. Козланюк); Ні, я не буду спочивати, Бо й ти приснишся. І в малий Райочок мій спідтиха-тиха Підкрадешся, наробиш лиха... (Т. Шевченко); Не захотів (Валерій), щоб вона прийшла до полустанку, виїхав покрадьки (Ю. Мушкетик); Хоч і не гарно крадьки (втікати), але що ж, як інакше не можна (Г. Хоткевич); І про любовні муки з юнаком Він розмовляти розпочав крадьком (переклад М. Бажана); Не довго думавши, вони забрали все своє добро і перевезлися потаєнці з Мессіни до Неаполя (переклад М. Лукаша); (Лавро:) Поганий час настав! Завод, мов павутиною павук, Кати потайно оточили скрізь (Є. Кротевич); — Не чуже ж я візьму, а своє. Коли не дають самі, треба криткома брати (Б. Грінченко); Пішов (Гриць); а я за ним назирком (Марко Вовчок); Тим часом, як Митрофан щось прогугукає, саме там, із жита, спотиньга й вирине двоє сумних призабутих слів — туман дрижить (В. Швець); Ніхто не знав, ніхто не чув, І нагло в місті дзвін загув, Міністр інкогніто прибув (О. Олесь).