накрякати

НАКЛИ́КАТИ що на кого-що (своїми діями або словами викликати, спричинити що-небудь неприємне, небажане), СПРОВА́ДИТИ, ЗВЕСТИ́ рідше, НАВОЛОКТИ́ розм.; НАВІЩУВА́ТИ розм., НАПРОРОКУВА́ТИ розм., НАПРОРО́ЧИТИ розм. (кому що, рідше — кого; наперед сказавши, подумавши і т. ін. про щось небажане, нібито спричинити його появу); НАКРЯ́КАТИ розм., НАКА́РКАТИ розм. (що, чого; про ворону — крякаючи, спричинити, за народним повір'ям, якесь нещастя; взагалі накликати щось неприємне); ПРИТУЖИ́ТИ що, кого, фольк. (за народним повір'ям, надмірною тугою накликати на себе нещастя або викликати появу небіжчика). — Недок.: наклика́ти, спрова́джувати, зво́дити, наволіка́ти, приту́жувати. Я сказав се не для того, щоб накликати щось злого (І. Франко); Іліє загадково посміхнувся і цим знову накликав гнів на себе (М. Чабанівський); (Ізоген:) Він кари не боїться. Нам не страшно, що він погром на християн спровадить (Леся Українка); — Гляди ж, шануйся! Не зводь напасті на себе! (Марко Вовчок); — Ми не повинні осторонь стояти, коли на нашу організацію таку пляму наволікають (А. Хижняк); Бач, чого той сон навіщував! (Панас Мирний); — Бодай тебе, чоловіче! Напророчив нам дочку! Ми молили собі у Господа хлопчика (О. Стороженко); — А ти не кряч зараз галкою! — сказав Гриб хмарно. — А то, чого доброго, й дійсно накрячеш біду (П. Козланюк); Вона (ворона) повернулася з дуба тільки ввечері і накаркала такого дощу й грому, що погноїла все сіно (О. Довженко); — З таким тужливим поглядом на себе й справді можна собі притужить лихо, як притужують молодиці померших чоловіків, коли цьому правда (І. Нечуй-Левицький). — Пор. навро́чити.