насунутися

II. ВАЛИ́ТИ (іти у великій кількості, натовпом), ВАЛИ́ТИСЯ, СУ́НУТИ, СУ́НУТИСЯ, ПОСУВА́ТИСЯ, ВАЛУВА́ТИ, ПЛИСТИ́ (ПЛИВТИ́), ПЛИ́НУТИ, ТЕКТИ́, ПОСУВА́ТИ розм.; РИ́НУТИ, ПЕ́РТИ розм., ПЕ́РТИСЯ розм. (швидко, навально); НАСУВА́ТИ, НАСУВА́ТИСЯ (звідкись на кого-, що-небудь). — Док.: вальну́ти, повали́ти, повали́тися, посу́нути, посу́нутися, поплисти́ (попливти́), попли́нути, потекти́, ри́нути, попе́рти, насу́нути, насу́нутися. Валить, мов тії хвилі, люд од табору (П. Куліш); Така-то збірниця валилась, Енея щоб побити в пух (І. Котляревський); Сунуть лавами селяни, тільки вила мелькотять (В. Сосюра); Отари овець сунуться по степу (І. Нечуй-Левицький); Тихо посувалась юрма з гори в долину (М. Коцюбинський); У присмерку вечора валували великі натовпи (Г. Епік); Мішана юрба пливла до церкви з трьох боків (І. Микитенко); З веселих сіл і селищ давніх все плине люд, мов ручаї (А. Малишко); Юрба текла, текла і раптом стала (Леся Українка); Військо вже і посувало тудою просто у Туреччину (Марко Вовчок); Збори закінчились. Шумливий потік ринув із залу (І. Багмут); Між рядняних наметів і яток пруть валом люди, коні і поліцейські (М. Коцюбинський); Жваве військо шумить-насуває (П. Грабовський); Ти бачив у вікно, як у сутінках насувалися червоні (А. Головко).

НАБЛИЖА́ТИСЯ (НАБЛИ́ЖУВАТИСЯ рідше) до кого-чого і без додатка (про неживі предмети, явища природи тощо — переміщатися на ближчу відстань до кого-, чого-небудь), ПІДХО́ДИТИ, ПІДСТУПА́ТИ, ЗБЛИЖА́ТИСЯ (ЗБЛИ́ЖУВАТИСЯ) розм., ПРИСУВА́ТИСЯ (ПРИСО́ВУВАТИСЯ) розм., БЛИ́ЗИТИСЯ рідко; БЛИ́ЖЧАТИ без додатка й обставин місця (ставати ближчим); ПІДБИРА́ТИСЯ (наближатися непомітно або повільно, поширюючись чи розповсюджуючись кудись); НАХО́ДИТИ без додатка (про дощ, хмари і т. ін.); НАСУВА́ТИСЯ (НАСО́ВУВАТИСЯ), НАСУВА́ТИ (НАСО́ВУВАТИ), СУ́НУТИ, СУ́НУТИСЯ (на кого-що і без додатка — наближатися якоюсь масою, значним габаритом). — Док.: набли́зитися, підійти́, підступи́ти, збли́зитися, прису́нутися, побли́жчати, підібра́тися, найти́, насу́нутися, насу́нути. Скреготання танків наближалося (П. Панч); Під час великих дощів у горах вода теж заливала цю галявину, підступала до дороги (М. Томчаній); Музика зближається. Проходить полк (В. Самійленко); Фронт присунувся вже зовсім близько (Я. Качура); Сонце близилося до землі (О. Стороженко); Рев юрби ближчає (Леся Українка); Прибій.. заливав прибережну долину і підбирався до мішків з сіллю (М. Коцюбинський); От хмари усе находять, усе находять... (Г. Квітка-Основ'яненко); Просто з поля насувалися машини з громіздкими понтонами (О. Гончар); Щось насувало грізне. Потемніло, завітрило, закрутила курява (С. Васильченко); Ззаду, з мороку дощу і мряки, суне на мене висока чоловіча постать (І. Драч); Навала сунулася, як чума, невмолима й жорстока (І. Ле). — Пор. 1. насува́тися.

НАБЛИЖА́ТИСЯ (НАБЛИ́ЖУВАТИСЯ рідше) до кого-чого і без додатка (про близьке настання певного відрізка часу, періоду життя, події, явища і т. ін.), НАДХО́ДИТИ без додатка, ПІДХО́ДИТИ, ІТИ́ (ЙТИ) до чого і без додатка, НАХО́ДИТИ без додатка, ІТИ́СЯ (ЙТИ́СЯ) безос., до чого, на що і без додатка, ЗБЛИЖА́ТИСЯ (ЗБЛИ́ЖУВАТИСЯ) без додатка, розм., БЛИ́ЗИТИСЯ рідко; БЛИ́ЖЧАТИ без додатка, розм. (ставати ближчим); НАБІГА́ТИ без додатка, розм. (про свята, певні дні тощо — наближатися непомітно, швидко); БРА́ТИСЯ безос., до чого, на що, розм. (про вік, час і т. ін.); ПІДСТУПА́ТИ поет., ПІДБИРА́ТИСЯ поет., ПІДКРАДА́ТИСЯ поет. (повільно, непомітно); НАСУВА́ТИСЯ, НАСУВА́ТИ, СУ́НУТИ (на кого-що і без додатка — про щось небажане або бурхливе, інтенсивне за своїм виявом, грізне і т. ін.; про вечір, ніч і т. ін.); НАЗРІВА́ТИ, ГОТУВА́ТИСЯ (без додатка; про щось значне або загрозливе, неприємне — повільно наближатися, стаючи неминучим). — Док.: набли́зитися, надійти́, підійти́, піти́ перев. до чого найти́, збли́зитися, набі́гти, узя́тися (взя́тися) на що підступи́ти, підкра́стися, насу́нутися, насу́нути, назрі́ти. Настала Спасівка. Наближався день Єреміїних іменин (І. Нечуй-Левицький); Надходять великі події — все говорить про це (О. Довженко); Підходила зима, треба щось їсти, в чомусь ходити (Григорій Тютюнник); Сталевих птиць у грізній високості я чую рев... То йде відплати час (В. Сосюра); Находив ранок (П. Воронько); Йшлося на вечір, коли Наливайко з Юрком Мазуром розшукали посланців (І. Ле); Минуло ще кілька днів. Весілля зближалося (О. Маковей); Минали години, близився вечір (Д. Бедзик); — Уже як мають саджати (у холодну), то пізніше, аж коли нагальна робота скінчиться або як свята довші набіжать... (Леся Українка); Хоч ще й не бралося на світанок, було видно, як серед білого дня (Ю. Бедзик); Весна підступає, ясна й непомітна. Злягаються, тануть високі сніги (С. Воскрекасенко); Лихо так зненацька підкралось і так несподівано впало, що ніхто навіть не важився думать, чим запобігти (М. Коцюбинський); А літо вже минуло і насувалася осінь (Г. Хоткевич); Насував осінній мокрий вечір (С. Скляренко); Сунула холодна біла зима (О. Іваненко); А тут ще такі новини, такі події назрівають! (Н. Тихий); Нікому й на думку не спаде, що готується пригода, що лихо вже близько (М. Коцюбинський). — Пор. 1. наста́ти.

НАБЛИЖА́ТИСЯ (НАБЛИ́ЖУВАТИСЯ рідше) до кого-чого і без додатка (під час руху до кого-, чого-небудь — показуючись, ставати ближчим і виднішим), БЛИ́ЖЧАТИ без додатка, ЗБЛИЖА́ТИСЯ (ЗБЛИ́ЖУВАТИСЯ) розм., ПРИСУВА́ТИСЯ (ПРИСО́ВУВАТИСЯ) розм., БЛИ́ЗИТИСЯ рідко; НАПЛИВА́ТИ на кого-що і без додатка (наближатися з нечіткими контурами); НАСУВА́ТИСЯ (НАСО́ВУВАТИСЯ), НАСУВА́ТИ (НАСО́ВУВАТИ) (на кого-що і без додатка — про щось велике, громіздке). — Док.: набли́зитися, побли́жчати, збли́зитися, прису́нутися, наплисти́ (напливти́), насу́нутися, насу́нути. Довго бореться з хвилями плавець, а маяк.. не наближається (М. Трублаїні); А береги все насувалися, ближчали (З. Тулуб); Ударив візник коней враз: Мій повоз швидше покотився; Малюнок (марево) зближувавсь до нас (Я. Щоголів); Чорний ліс ближче й ближче. Він присувається з кожним кроком, густий, нашорошений (О. Донченко); Льошка скеровував човен впоперек Ревуна, на шахтарське селище, яке напливало, ближчало (Ю. Мокрієв); Попереду насував на машину ліс (О. Копиленко).

НАСТУПА́ТИ на кого (рухаючись уперед у напрямі до кого-небудь і наближаючись упритул, навалюватися на нього, тіснити його), НАПИРА́ТИ розм., НАСУВА́ТИСЯ (НАСО́ВУВАТИСЯ) розм.; НАЛА́ЗИТИ (НАЛІЗА́ТИ) розм. (навалюючись). — Док.: напе́рти, насу́нутися, налі́зти. Марина рішуче наступає на нього, Дубовик задкує до порога (Г. Епік); І оточили її (Галю) з десяток хлопчаків та дівчаток — усім натовпом напирають на неї, верещать (Є. Кротевич); Він все дужче й дужче підвищував голос, і сам, немов хмара, насувався всім тілом на Сидорчука (Ю. Бедзик); Із серця скреготав (Ентелл) зубами, Об землю тупотав ногами І на Дереса налізав (І. Котляревський). — Пор. 2. нава́люватися, 1. насіда́ти.

НАСУВА́ТИСЯ (НАСО́ВУВАТИСЯ) на що і без додатка (про хмари, туман, дим і взагалі щось суцільне, масивне — рухаючись, покривати, закривати собою що-небудь), НАСУВА́ТИ (НАСО́ВУВАТИ), СУ́НУТИ, СУ́НУТИСЯ, НАСТУПА́ТИ, НАКО́ЧУВАТИСЯ, НАПЛИВА́ТИ (плавно); НАПОВЗА́ТИ (повільно); НАБІГА́ТИ (швидко). — Док.: насу́нутися, насу́нути, накоти́тися, наплисти́ (напливти́), наповзти́, набі́гти. Грозова хмара насувалась на світ (С. Чорнобривець); А на світ насувала темрява (Б. Грінченко); З півночі суне страшна, чорніша від чорної ночі хмара (Ю. Збанацький); З долини од річки.. сунувся туман (А. Головко); Був час, коли сутінки, довго закрадаючись та наступаючи в обхід, раптом звалились всією своєю силою й задушили останні промені денного світла (Л. Дмитерко); Морок волохато накочувався звідусіль (П. Загребельний); Ген-ген чорніє ліс зубчастим муром, а туман на нього... тихим морем напливає (Леся Українка); В небі чорно хмарилося, грізні валовиська наповзали з півночі (Ю. Бедзик); Та от набігає перша хмарка, за нею друга (В. Кучер). — Пор. 1. набі́гти, 1. наближа́тися, 2. налеті́ти, 1. наляга́ти, 1. нахли́нути.

НАСУВА́ТИСЯ (НАСО́ВУВАТИСЯ) на що (зсовуючись, спускаючись нижче, закривати собою що-небудь), НАПОВЗА́ТИ, НАЛА́ЗИТИ (НАЛІЗА́ТИ) розм. — Док.: насу́нутися, наповзти́, налі́зти. Велика батьківська шапка насунулась йому аж на ніс і заважала бачити (О. Довженко); Недбайливим порухом руки підібрав (Чемериця) пасмо волосся, що в'їдливо налазило йому на лоб (Г. Коцюба).