натискати

НАБИ́ТИ (наповнити що-небудь чимось, щільно вкладаючи, втискаючи всередину), НАТОВКТИ́ розм., НАТОПТА́ТИ розм., ЗАБИ́ТИ розм., ЗАГАТИ́ТИ розм., НАТОВКМА́ЧИТИ розм.; НАБГА́ТИ, НАПХА́ТИ розм., НАБЕ́ХКАТИ розм., НАТИ́СКАТИ розм. (безладно, жужмом); НАПАКУВА́ТИ (звичайно про певне вмістище на зразок валізи, шафи тощо або приміщення); НАЧИНИ́ТИ (гільзу — порохом, снаряд — зарядом і т. ін.). — Недок.: набива́ти, нато́птувати, забива́ти, зага́чувати, натовкма́чувати, напиха́ти, напако́вувати, начиня́ти (начи́нювати). Кирило.. витяг люльку і почав набивати (Панас Мирний); Набити в подушку пір'я; — То я книжками так натовк свої валізи (Т. Масенко); Дід натоптував у ящик сіна (Григорій Тютюнник); — А я довго при батькові не буду.., — безжурно говорить Клим і до самого краю забиває рот немудрою закускою (М. Стельмах); — І де ви.. свої книжки діватимете? Всю хату загатили (М. Стельмах); Шелест мовчки напихає й закриває чемодан (І. Кочерга); — О, людино! — загримів він до Романа. — Сирицею мішок набехкав! Тьху!.. (О. Гончар); Три сапети напакував дід Омелько (З. Тулуб). — Пор. вклада́ти, 1. накла́сти.

ВИМАГА́ТИ чого, з інфін. і зі спол. щоб (ставити перед ким-небудь якусь вимогу; пропонувати в категоричній формі зробити щось), ДОМАГА́ТИСЯ, ДИКТУВА́ТИ кому, що, ПИТА́ТИ що, чого рідше, НАМАГА́ТИСЯ розм. — Док.: ви́могти рідше домогти́ся, спита́ти. Марко.. вимагав, щоб він розповів йому ще раз про батька (І. Микитенко); Остап Богучар наполегливо домагався в ад'ютанта, щоб його негайно прийняв командуючий (В. Кучер); Інтереси свободи творчості диктують художникові необхідність постійного збагачення знань (з науково-популярної літератури); Один устругнув, а з десятьох спитають.. — Не ти ж його намовляв, — заспокоїла мачуха. — Батько — герой, хай з нього питають (О. Гончар); Він (учитель) намагався, щоб йому пороблено нові парти, засклено вікна (Б. Грінченко). — Пор. 1. наполяга́ти, 1. натиска́ти.

ДАВИ́ТИ на кого-що, кого, що (з силою налягати на когось-щось; налягати своєю вагою), НАДА́ВЛЮВАТИ на кого-що, ТИ́СНУТИ, НАТИСКА́ТИ (НАТИ́СКУВАТИ), НАДУ́ШУВАТИ, ПРИДА́ВЛЮВАТИ кого, що, ПРИДУ́ШУВАТИ кого, що, ПРИГНІ́ЧУВАТИ (ПРИГНІТА́ТИ рідше) кого, що, ГНІТИ́ТИ кого, що, заст.; ЧАВИ́ТИ, ПРИЧА́ВЛЮВАТИ, ПІДМИНА́ТИ, РОЗЧА́ВЛЮВАТИ, РОЗДА́ВЛЮВАТИ, РОЗТО́ВКУВАТИ, ДУШИ́ТИ, РОЗДУ́ШУВАТИ, ЗГНІ́ЧУВАТИ, ПЛЮ́ЩИТИ, РОЗПЛЮ́ЩУВАТИ, РОЗТРО́ЩУВАТИ підсил., ЧАВУ́ЧИТИ розм. (кого, що — придавлюючи, розплющувати, м'яти, знищувати). — Док.: надави́ти, нати́снути, надуши́ти, придави́ти, придуши́ти, пригніти́ти, причави́ти, підім'я́ти, розчави́ти, роздави́ти, розтовкти́, роздуши́ти, згніти́ти, розплю́щити, розтрощи́ти. Приземкуватий Гаврило.. люто давив короткою ногою дошки (Григорій Тютюнник); Заспівали (дружки) сирітських пісень: як дочка ніби розмовляє з небіжкою-матір'ю, .. а мати одказує, що земля надавила їй груди (І. Нечуй-Левицький); І хотіла б (Настя) устати, та якась ласкава потайна рука силоміць очі закриває, надавлює чимсь (С. Васильченко); За плугом.. орач поступає, Тисне чепіги грудьми (І. Франко); З усіх сил натискають хлопці на весла (О. Копиленко); Біля крижаного завалу з потоків збиралася велика вода, натискувала на крижини, розламувала їх на шматки (С. Чорнобривець); Приставлю рушницю до серця й надушу ногою цингель (М. Коцюбинський); Дідка придавили томами з кресленнями й розрахунками (А. Крижанівський); Мій оборонець упав.., боляче придушивши мені ноги (Ю. Яновський); Тюха пригнітив Сивоока до землі (П. Загребельний); Костури наосліп, невпевнено промацують землю, чавлять крихку паморозь (М. Стельмах); Під сосною, причавивши кущ кропиви, лежать два червоні шолома (В. Яворівський); Розмашним кроком рушив він долиною, підминаючи шпичасті будяки (З. Тулуб); Віл наступив хлопчикові на ногу, ратицею розчавив ступню (І. Цюпа); Терентійроздавлює на щоці комара (М. Стельмах); Голос глухий, надтріснутий, немов його щойно щосили здушили за горло (А. Дімаров); Брата Олексу роздушило дерево в лісі (М. Коцюбинський); Берестовець.. плющив чобітьми синювато-білі мушлі оббитого з стін вапна (Л. Первомайський); Сірі масиви сланцю.. ось-ось розтрощать своєю багатотонною вагою невеличкий будинок (О. Донченко); Він не квапився забирати нахабного чобота з в'юнкої голландської травиці, толочив, м'яв, чавучив і душив її (П. Загребельний).

НАГОЛО́ШУВАТИ що, на чому, на що, зі спол. що (силою голосу або підвищенням тону виділяти слово, звук і т. ін. для підкреслення його важливості; увиразнювати, висувати на перший план у промові, тексті тощо за допомогою яких-небудь засобів найважливіші і найістотніші моменти), АКЦЕНТУВА́ТИ що, ПІДКРЕ́СЛЮВАТИ що, зі спол. щ о, ВИДІЛЯ́ТИ що, НАПИРА́ТИ на що, розм., НАЛЯГА́ТИ на що, розм.; НАТИСКА́ТИ (НАТИ́СКУВАТИ) на що, ПРИТИСКА́ТИ (ПРИТИ́СКУВАТИ) на чому (інтонаційно виділяти слово, звук або іншу частину висловлення для підкреслення їх важливості чи взагалі привернення до них уваги слухача). — Док.: наголоси́ти, акцентува́ти, підкре́слити, ви́ділити, нати́снути, прити́снути. — Я принаймні завжди був проти всякого втручання в мої особисті, — він наголосив це слово, — особисті справи (Ю. Смолич); Наголошувати на вадах твору; Акцентувати увагу на політичному аспекті проблеми; Вона.. з несхованою злістю питає: — Ну, та й чого ти губищі свої надула? — "Губищі" підкреслює (А. Головко); В своїх творах сучасникам своїм Шевченко підкреслював, що вони є діти славних батьків, борців за волю батьківщини — діти Кривоноса, Богуна, Наливайка (П. Тичина); Виділити основні положення статті; Терентій.. напирає на.. те, що в гурті наймит стає стійкішим і дорожчим (М. Стельмах); "Хо" мені менше усього вподобався: дуже вже Ви в ньому налягаєте на все те, що так любо Вашому серцеві (Панас Мирний); — Юра сьогодні не піде в ліс, — твердо натискуючи на кожне слово, проказала Наталя (І. Волошин); — Гаразд. Обов'язково намалюю, — притиснув він на останньому слові (В. Козаченко). — Пор. 1. виділя́ти.

НАЛЯГА́ТИ на що, розм. (завзято, наполегливо займатися чим-небудь), НАПОЛЯГА́ТИ розм., НАТИСКА́ТИ (НАТИ́СКУВАТИ) розм., НАСІДА́ТИ розм. — Док.: налягти́, наполягти́, нати́снути, насі́сти. Максим наліг на підготовку до екзаменів (Н. Рибак); Ковбаси не переводились на столі, і, хоч як наполягали на них майстри з підмайстрами, — здавалося, що нічого не зменшується (З. Тулуб); Натиснути на навчання; Ловив (Улас) себе на тому, що такий-от розділ знає гірше, ніж інший. Він насідав на той розділ, вчив його до дурману в голові (Григорій Тютюнник). — Пор. 3. наки́нутися.

НАПОЛЯГА́ТИ на чому, з інфін. і без додатка (наполегливо вимагати, добиватися від кого-небудь виконання чогось), НАСТО́ЮВАТИ, ОБСТО́ЮВАТИ що, ОБСТАВА́ТИ при чому, за чим, зах. (відкидаючи заперечення, добиватися визнання, виконання чого-небудь). — Док.: наполягти́, насто́яти, обсто́яти, обста́ти. — Він людина добра, має м'яку вдачу, розчулюється завжди, не сміє наполягати, не сміє вимагати від вас (Є. Гуцало); — Ну, говори, говори! — настоював Мурко. — Поможу, не поможу, а бодай розважу твою тугу (І. Франко); Свого часу Павлик пропонував осісти комуною в Коломиї, Іван обстоював Дрогобич (П. Колесник). — Пор. 1. вимага́ти, 1. натиска́ти.

НАТИСКА́ТИ (НАТИ́СКУВАТИ) на кого-що і без додатка (посилено вимагати чогось, чинити тиск на когось, добиваючись виконання чого-небудь), ТИ́СНУТИ, НАЛЯГА́ТИ розм., НАПИРА́ТИ розм., НАПОСІДА́ТИ розм., НАСІДА́ТИ розм., НАПОСІДА́ТИСЯ на кого і без додатка, розм., НАСІДА́ТИСЯ на кого і без додатка, розм., НАПИРА́ТИСЯ без додатка, розм. рідше. — Док.: нати́снути, налягти́ рідко напе́рти рідко напосі́сти, насі́сти, напосі́стися, насі́стися, напе́ртися. (Берест:) У нас єсть деякі заводи. Натиснеш на профспілку, культробітники бігають, метушаться (О. Корнійчук); — Майте на увазі, що грубо тиснути на хлопця, ламати його самолюбство не годиться (О. Донченко); — Давай хліба! — налягав уперто Бовдур, не слухаючи ніяких доказів (І. Франко); Мати напирала на дочку доконче виходити заміж (Лесь Мартович); — Що ж такого страшного там робиться? — напосідав Микола Іванович (Остап Вишня); Килина слухала й відчувала симпатію до Арсенової дружини ..А от чому так Марійка сікається, чому насідає? (Є. Гуцало); (Ганна:) Знов напосідався (Льолик), щоб перевезти його до домівки або до шпиталю (Леся Українка); Михайло насівся на нього: — Коропе! Ти з громади живеш та й людям пакості робиш? (Лесь Мартович). — Пор. 1. вимага́ти, 1. наполяга́ти.

ТІСНИ́ТИ кого, що і без додатка (примушувати відходити, відступати тощо), ВІДТІСНЯ́ТИ, ТИ́СНУТИ, НАТИСКА́ТИ (НАТИ́СКУВАТИ), НАСІДА́ТИ на кого-що і без додатка, НАЛЯГА́ТИ на кого-що і без додатка, ГЛОТИ́ТИ діал.; ПОТИ́СКУВАТИ (ПОТИСКА́ТИ) розм., НАПИРА́ТИ на кого-що, розм., ПРИТИСКА́ТИ (ПРИТИ́СКУВАТИ) розм. (на ворога, супротивника). — Док.: потісни́ти, відтісни́ти, нати́снути, насі́сти, налягти́, поти́снути, напе́рти, прити́снути. Яничари вихопилися з рову й кинулись на козаків, що дерлись по схилу кавальєра, й почали тіснити чорноморців (С. Добровольський); Крізь вируючий натовп Оля пробивалася до каруселі. Її штовхали, відтісняли (Л. Юхвід); Німець натискає, набили його там, а він лізе, лізе... (Ю. Бедзик); Бійці не знали страху, насідали на ворога (І. Цюпа); Ось уже пішли до бою з вилами, сокирами, а ворог — стіною-муром налягає (Г. Косинка); — Чого ви так глотите? Почекайте трошки (Словник Б. Грінченка); Виступили з-за лиману З турками татари. Із Полісся шляхта лізе, А гетьман-попович Із-за Дніпра напирає (Т. Шевченко); Ломлять донці збиту з поля шляхту, до річки притискують... (Я. Качура).