неважно

БА́ЙДУ́ЖЕ (у знач. предик. — не має значення, неважливо), БАЙДУ́ЖКИ розм., ОДНА́КОВО, ВСЕ ОДНО́ (УСЕ́ ОДНО́), ДАРМА́ розм., НЕВА́ЖНО розм., СІ́ЛЬКІСЬ (СІ́ЛЬКОСЬ) заст., ЧХА́ТИ підсил. розм., НАЧХА́ТИ підсил. розм., ПЛЮВА́ТИ підсил. розм., НАПЛЮВА́ТИ підсил. розм.; НІЧО́ГО розм. (не заважає, не має значення). Байдуже, хто говорить (М. Коцюбинський); — Не холодно, Блаженко? — питається старший лейтенант. — Байдужки (О. Гончар); — А хіба тобі не однаково, в якій бригаді працювати? — дивується Петро Іванович (М. Ю. Тарновський); Мені все одно, що воно там написано, бо я його незугарна прочитати (І. Нечуй-Левицький); Настрій у мене був піднесений, хоч сани і не чекали мене біля двору. Дарма, якось доберусь (О. Гуреїв); — Та звідки ви взяли? — Гудзій розвів руками. — Неважно (А. Головко); — Хоч, може, і не буду більше членствувати, та сількісь: Веселий Кут у дві тисячі десятин хоч кого заспокоїть навіки (Панас Мирний); — Треба знати, з ким ведешся. Ви думали, чим мені сподобалися? Що професор? Начхати! (П. Загребельний); — Це, знаєте, зовсім не входить в наші плани. Будь інший час — тоді що! Наплювать (Г. Хоткевич); Йому нічого, а Маланці горе велике (М. Коцюбинський).

ПОГА́НО присл. і предик. (не так, як слід, як треба, як хотілося б), НЕГАРА́ЗД, НЕДО́БРЕ, НЕЗАДОВІ́ЛЬНО, НЕГА́РНО, НЕГО́ЖЕ, ЗЛЕ, НЕХО́РОШЕ, НЕЛА́ДНО, НЕДОЛАДНО, НЕЯКІСНО, ЖАХЛИ́ВО підсил., КЕ́ПСЬКО розм., ПОГАНЕ́НЬКО розм., НЕЗУГА́РНО розм., АБИ́ЯК розм., КА́ЗНА-ЯК розм., ТАК-СЯ́К (СЯК-ТА́К) розм., НЕВА́ЖНО розм. рідше, ПАСКУ́ДНО підсил. розм., ЧО́РТЗНА-ЯК зневажл., ХУ́ДО заст., ЛЕ́ДА-ЯК діал. — Невдоволення собою — гарна річ. Але погано, коли таке невдоволення перетворюється на комплекс неповноцінності (Є. Гуцало); — Ні. Недобре зробив батько... — Ні... негаразд! (Панас Мирний); Колектив (заводу) працював незадовільно (з газети); Ти пам'ятаєш, — сам я мало думав про велике, й говорив я негарно й жартував часом нерозумно (О. Довженко); Негоже підслухать, На це не здатен я ніколи (М. Рильський); Марусі дуже зле було їхати. Погано вимощена тарниця мучила (Г. Хоткевич); (Конон:) Чого так дивишся на мене? (Женя:) Нехороше хіба? (М. Кропивницький); Тільки в мене да одно неладно, Що мій милий да ревнивий на мене (пісня); За неуважність і неякісно виконане завдання карати дітей не рекомендується (з журналу); Німецько-фашистська окупація Києва жахливо вплинула на підлітка — Раду (Ю. Яновський); Сагура почував себе кепсько (І. Цюпа); — Хоч і поганенько, а грамоти ти вже вивчилась (О. Донченко); Вона не вимовила вголос, як то звичайно, бажання "вибрикувати" панні, тямлячи, що то було б якось незугарно (Леся Українка); Навіть вбиратися (Марія) почала не так охайно, як перед тим, і порядку в хаті додержувала абияк (І. Муратов); На вихрястій голові казна-як тримається картуз старого фасону (О. Довженко); Розглядаю папір. В кінці — незграбним дрюччям так-сяк зляпано безграмотний підпис (С. Васильченко); Микола глянув на велику сулію, на свою чарку, на рідину, з якою мав вперше в житті познайомитись. Проба пройшла неважно, він закашлявся від першого ковтка (В. Гжицький); Пустіть переночувати, бо в полі так паскудно, як у голодному череві (приказка); — Тепер чортзна-як стало на Вкраїні! — каже, усе-таки за вікном, голос. — Наш брат не у всякі двері й сунься (П. Куліш); Худо жити, моя матусенько, за п'яницею (пісня); Тут леда-як одягнувся, леда-як з'їв, ніхто тебе не осудить, не огудить, поганої слави не рознесе... (І. Чендей).