невіть

НЕВІДО́МО предик., а також ужив. як присл. разом із займ. і присл. хто, що, який, чому, скільки, де, коли, куди і т. ін. (немає відомостей про кого-, що-небудь), НЕ ЗНА́ТИ, ХТО́ЗНА розм., БО́ЗНА розм.; НЕ́ВІДЬ розм., НЕ́ВІСТЬ розм. рідше, НЕ́ВІТЬ розм. рідше (із займ. і присл. хто, що, який і т. ін.). — Та ще невідомо, винен він чи ні?.. — роздумував Тимко (Григорій Тютюнник); Уляна зникла невідомо куди (О. Довженко); Мій син цілий рік перебуває не знати де (Ю. Яновський); Артем пообіцяв зайти. Сьогодні — хтозна, а завтра — обов'язково (А. Головко); Народ, почувши про мертвого, біг із дальніх кутків, бозна з яких улиць (Панас Мирний); Зілов відчув раптом, як, невідь із чого, він червоніє (Ю. Смолич); — Нема, не приїхав (дід). Може, заблудився у тій столиці й невіть куди заїхав? (М. Стельмах).