нити

I. БОЛІ́ТИ (про тіло або якусь його частину — давати відчуття фізичного болю); ЩЕМІ́ТИ, СКЕМІ́ТИ розм. рідше (про відчуття гострого болю в якій-небудь частині тіла). Тільки в аулі Рахім відчув, як сильно вдарився він боком і як болить у нього нога (З. Тулуб); — Ох, матінко, як же й плечі щемлять... така важка торбина (А. Тесленко); Хлопцеві ледві (ледве) ложка до роту лізла, голова боліла, скеміла, ноги були мов підтяті (А. Кримський). — Пор. 1. ни́ти.

БОЛІ́ТИ (звичайно із сл. душа, серце — відчувати біль від неспокою, тривоги, хвилювання і т. ін.), НИ́ТИ підсил., СКНІ́ТИ підсил., РОЗРИВА́ТИСЯ підсил., розм., СКІ́МЛИТИ безос., розм., СКЕМІ́ТИ підсил.розм., рідше; ЩЕМІ́ТИ підсил. (ужив. і для вираження відчуття тривожно-солодкого душевного болю). І серце жде чогось. Болить, болить, і плаче, і не спить, Мов негодована дитина (Т. Шевченко); Єремія пішов над річку. Прохолода повіяла на його з вогкої низини, прохолодила його гарячий вид, запечені смажні уста. А запекле серце усе нило та боліло, неначе роз'ятрена рана (І. Нечуй-Левицький); Княжич Святослав десницею своєю мусив стверджувати цей закон і покон, судив, робив правду, хоч часом у нього й скніло при цьому серце (С. Скляренко); Ти минаєш мене, ти минаєш мене, Коли часом тебе я стрічаю, А коли твоя постать востаннє мигне, Розривається серце з одчаю! (М. Вороний); Рана майже не боліла.. Але серце скеміло глибоким напосідливим болем (З. Тулуб); Моя душа чекає дива І вся тривогою щемить — Десь недалеко мить щаслива, Мого життя найкраща мить (Д. Павличко).

НИ́ТИ (давати відчуття тривалого тупого болю); КРУТИ́ТИ (давати тривале відчуття болю, який то посилюється, то послаблюється); ЛАМА́ТИ (ЛОМИ́ТИ розм.) перев. безос., СУДО́МИТИ безос., ТЯГТИ́ (ТЯГНУ́ТИ) безос., розм. (звичайно про кістки, суглоби, кінцівки, все тіло), ГУДІ́ТИ (ГУСТИ́) розм. (про ноги — нити від утоми). У нього терпли ноги, нила спина (С. Чорнобривець); Зуб ниє; У бабусі сильно зуби крутили (Остап Вишня); Ой-ох-ох! Усе мені ламає, усе болить, чи на негоду, чи що (Дніпрова Чайка); Минуло стільки років, а ноги й досі гудуть від походів. На негоду судомить у суглобах, болять коліна (В. Логвиненко); Нині чогось у мене нога болить. Ломить вище коліна (М. Коцюбинський); Йому тягло крижі, мабуть, він застудив їх (І. Микитенко). — Пор. I. 1. болі́ти.

СКА́РЖИТИСЯ (висловлювати невдоволення з приводу неприємностей, болю, горя, чиєїсь поведінки і т. ін.), НАРІКА́ТИ, РЕ́МСТВУВАТИ, ЖАЛІ́ТИСЯ, БІ́ДКАТИСЯ, ПЛА́КАТИ підсил., СТОГНА́ТИ підсил., ПЛА́КАТИСЯ підсил. розм., СКИ́ГЛИТИ розм., СКІ́МЛИТИ розм., НУ́ДИТИ розм., НИ́ТИ розм. (набридливо скаржитися); КВО́ЛИТИСЯ розм., КОРО́ДИ́ТИСЯ розм., ЖА́ЛУВАТИСЯ розм., ЖАЛКУВА́ТИСЯ діал., ПРИСКА́РЖУВАТИ розм. заст., МАРИКУВА́ТИ діал., ПАДКУВА́ТИ діал., ПА́ДЬКАТИ діал., ПА́ДЬКАТИСЯ діал. (скаржитися на біль, утому). — Док.: поска́ржитися, наска́ржитися, поре́мствувати, пожалі́тися, нажалі́тися, зажалі́тися, пожа́луватися, приска́ржити. Люди звикли скаржитися на труднощі тих часів, у які їм випало жити (П. Загребельний); Люди почали вже нарікати на голову, що він розганяє вечорниці (І. Нечуй-Левицький); Не ремствувала (Оксана) й на Олексія, дарма що відцурався від неї, що покинув самотню (Л. Яновська); Наталя жалілася йому, що вся челядь її не любить, зовуть приблудою (С. Васильченко); — Ну, і згляньтеся, людонькове, скільки ті шельми наробили мені шкоди! — бідкався господар (І. Франко); (Килина:) Я розбудила матір і почала з нею сваритись, плакалась на неї, нарікала (М. Коцюбинський); Таке обличчя помучене та посмучене, дарма що вона не прискаржує нічого й сама з ними разом всміхається (Марко Вовчок); Опісля ніхто не чув, щоби за поділ вітцівщини марикували (брати) один на одного (І. Франко); (Рипнюк:) Догану записали... І вам догану... (Курінний:) Не скигли. Ще не з такого становища виходили (М. Зарудний); Вже навіть говорити було ні про що — подій не було, а скімлити про одне й те ж — про голод та кару Божу — не вистачало сили й бажання (Ю. Збанацький); — А випито скільки? А поїдено.. А воно ж, мабуть, і ревізія буде! — нудив комірник (Остап Вишня); Плакала ти плакала, нила, сумувала (Я. Щоголів); — Ох, як я наморилася, — кволилася Пріська (Панас Мирний).