обдати

ОБГОРО́ДЖУВАТИ (ОГОРО́ДЖУВАТИ) (споруджувати, ставити огорожу навколо чого-небудь), ОБНО́СИТИ, ОБВО́ДИТИ, ОТО́ЧУВАТИ, ОБСТАВЛЯ́ТИ, ОТОЧА́ТИ рідше, ОБКИДА́ТИ рідше, ОБЦАРКО́ВУВАТИ діал., ОБДАВА́ТИ діал.; ОБПЛІТА́ТИ, ОБПЛУ́ТУВАТИ, ОБСНО́ВУВАТИ рідше (робити огорожу з чого-небудь виткого — лози, дроту і т. ін.). — Док.: обгороди́ти (огороди́ти), опарка́нити, обнести́, обвести́, оточи́ти, обста́вити, обки́дати, обки́нути, згороди́ти рідше обцаркува́ти, обда́ти, обплести́, обплу́тати, обснува́ти. Навесні задумав (Андрій) обгородити садибу високим плотом (Р. Іваничук); За дощаним парканом, який огороджував подвір'я клубу, починався парк (Л. Дмитерко); Його (став) тепер валом обнесли, од села одгородили — водопою нема (Панас Мирний); Цвинтар обвів мурованою стіною (Г. Квітка-Основ'яненко); Місто високе своє оточила (Семіраміда) у мури із цегли (М. Зеров); Виконували (вони) різні роботи: рили окопчики, обставляли тинами, плетеними із лози, чистили на полковій кухні картоплю (Григорій Тютюнник); Мислити він не вміє, та й нащо це йому? Зате він вміє.. обкинути певну територію колючим дротом (О. Гончар); Не одна баба город згородила (М. Номис); Ми оси!.. Хто рідний наш рай Твердою стіною, Неначе Китай, Бажає обдати,.. Най геть біжить (І. Франко); Полагодив (Чіпка) хату, — давай.. новою лісою (садибу) обплітати (Панас Мирний).

ОБВІВА́ТИ (ОВІВА́ТИ) (про подув вітру, струмінь повітря, запах і т. ін.), ОБВІ́ЮВАТИ (ОВІ́ЮВАТИ), ОБДАВА́ТИ, ОПОВИВА́ТИ, ОПА́ХУВАТИ, ОБДУВА́ТИ, ОБВІ́ТРЮВАТИ, ОБДИМА́ТИ (тільки про вітер, струмінь повітря); ПОДИХАТИ чим (злегка, час від часу). — Док.: обві́яти (ові́яти), обда́ти, опови́ти, опахнути, обду́ти, обві́трити. Вітер приємно обвіває обличчя (А. Шиян); Мимо пройшла жінка з оберемком соломи, і чув (Дорош), як його обвіяло.. душком тієї соломи (Григорій Тютюнник); Свіжий вологий вітер приємно овіває обличчя (з газети); З сходу дихнув вітрець й овіяв Остапа (М. Коцюбинський); Орестове обличчя обвіювали струми повітря (О. Досвітній); Запах розтопленого чавуну обдав Никанора (І. Микитенко); Шовкова трава.. обдавала (Івася) своїм пахучим холодочком (Панас Мирний); Шумить, шумить круг мене. Сокорики шумлять і тополі золоті на синьому. І вітер оповив мене ласкаво (О. Довженко); Їхні (грушок) терпкі пахощі увесь час оповивають чоловіка (М. Стельмах); Опахує медузу вітер, мне її, вгинає од країв (П. Тичина); Він ішов прудко, повітря туго обдувало його (Є. Гуцало); Прохолода обвітрює скроні; з моря подихало тихою прохолодою (Дніпрова Чайка).

ОБВІ́ЯТИ (вкрити пилом, курявою і т. ін. відразу з усіх боків), ОБДА́ТИ. — Недок.: обвіва́ти, обдава́ти. Машина не спинилась і тільки обвіяла його рудою кіптявою (Ю. Бедзик); Машина промчала мимо, обдавши її курявою (О. Довженко).

ОТО́ЧУВАТИ (про ліс, дерева, будівлі і т. ін. — міститися навколо чого-небудь), ОПЕРІ́ЗУВАТИ (ОБПЕРІ́ЗУВАТИ рідше), ОБХО́ПЛЮВАТИ (ОХО́ПЛЮВАТИ), ОБСТУПА́ТИ (ОСТУПА́ТИ розм.), ОСЯГА́ТИ, ОБСТАВА́ТИ, ОПОВИВА́ТИ, ОБЛЯГА́ТИ, ОБВИВА́ТИ, ОБВО́ДИТИ, ОБІЙМА́ТИ, ОТОЧА́ТИ рідше; ОБГИНА́ТИ (ОГИНА́ТИ) (перев. півколом); ОБНИ́ЗУВАТИ (бути розміщеним навколо чогось рядками); ОПОЯ́СУВАТИ рідше (у вигляді смуги); ОГОРО́ДЖУВАТИ рідше, ОБДАВА́ТИ діал. — Док.: оточи́ти, опереза́ти (обпереза́ти), обхопи́ти (охопи́ти), обступи́ти (оступи́ти), осягну́ти (осягти́), обста́ти, опови́ти, облягти́, обви́ти, обве́сти, обійня́ти, обігну́ти, обниза́ти, опоясати, огороди́ти, обда́ти. Старі дуби оточували галявину (О. Донченко); Москву оперізують світлі житлові масиви, кожний з яких — сучасне місто середньої величини (з газети); Вузьку стягу мужицької землі з трьох боків обхоплювала панська (Б. Грінченко); Сам (Чохов) пішов шукати воду. Він знайшов її у тихій заводі, яку зі всіх боків обступали комиші (Григорій Тютюнник); Маленьку хату оступили кругом високі ясени (С. Васильченко); Їдем лісом, нас ліс Мов наметом осяга (П. Грабовський); Тече струмок в своїм багнистім ложі. Його обстали берестки малі (М. Бажан); Ліс темними крилами своїми озеро оповив (І. Волошин); Сумні млини облягли широкий майдан (Панас Мирний); Висока кам'яна стіна обвивала сад; Фруктовий садок обіймав палац з півночі (Ю. Смолич); Від ріки, що широким луком обгинала місто з двох боків, тягло вогким холодом (І. Франко); Обнизали вони (хатки) кругом низкою глибоку долину (І. Нечуй-Левицький); Сотні тисяч москвичів (захищаючи Москву від фашистських загарбників) цілодобово працювали на будівництві оборонних рубежів, що опоясували столицю (з журналу); Пробігла (Люба) біля верб, що живою рамкою огороджували лісове подвір'я (М. Стельмах); Високо.. випинається Рарив. Його обдає темно-зелений ліс (О. Кобилянська).

ОБЛИВА́ТИ (поливати водою або якоюсь рідиною кого-, що-небудь по всій поверхні або з усіх боків), ОБДАВА́ТИ, УЛИВА́ТИ (ВЛИВА́ТИ), ОМИВА́ТИ (про сльози, піт); ОБ'ЮШУВАТИ розм. (про піт, кров). — Док.: обли́ти, обілля́ти, обля́ти рідше обда́ти, ули́ти (вли́ти), оми́ти, об'юшити. Пані вже обливала Ядзю водою (Н. Кобринська); Негода.. і там своє бере! Коли не дощем обдає крізь лиху оселю, то в вікна (залазить) (Панас Мирний); Кров, що вливала руки,.. холоділа (Марко Вовчок); Матері зомліли в горі,.. і сльози пекуча хвилька омиває щоки темні (О. Гуреїв); За цим снопом пішли інші, і коли їх стало дев'ять, піт зовсім об'юшив мене (М. Стельмах).

ОХО́ПЛЮВАТИ кого, що (про думки, почуття, настрій, стан — повністю підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту), ОВОЛОДІВА́ТИ ким, ЗАВОЛОДІВА́ТИ ким, ОПАНО́ВУВАТИ кого, що, ким, чим, ОБХО́ПЛЮВАТИ кого, що, ОБІЙМА́ТИ кого, що, ОБНІМА́ТИ кого, що, ПЕРЕЙМА́ТИ кого, що, ЗАХО́ПЛЮВАТИ кого, БРА́ТИ кого і без додатка, ЗАБИРА́ТИ кого і без додатка, розм.; СПО́ВНЮВАТИ (СПОВНЯ́ТИ) кого, що, НАПО́ВНЮВАТИ (НАПОВНЯ́ТИ) кого, що, ЗАПО́ВНЮВАТИ (ЗАПОВНЯ́ТИ) що (перев. із сл. серце, душа); ОПАДА́ТИ кого, ОСІДА́ТИ кого, ЗАПОЛО́НЮВАТИ (ЗАПОЛОНЯ́ТИ) кого, що, ПОЛОНИ́ТИ кого, що, НАЛЯГА́ТИ на кого-що, ОБСТУПА́ТИ кого, що, ОБСТАВА́ТИ кого, що, ОКРИВА́ТИ кого, що, ПОСІДА́ТИ кого, що, ОБСІДА́ТИ кого, що, розм., ОБЛЯГА́ТИ кого, що, розм., НАСІДА́ТИ на кого-що, розм., НАПОСІДА́ТИ на кого-що, кого, що, розм., НАПОСІДА́ТИСЯ на кого-що, розм., НАПОЛЯГА́ТИ на кого-що, розм., НАПОВЗА́ТИ на кого-що і без додатка, розм. (перев. про сумні думки, почуття — гнітити); ПЕРЕПОВНЯ́ТИ (ПЕРЕПО́ВНЮВАТИ) кого, що, РОЗПИРА́ТИ кого, що, РОЗПИНА́ТИ кого, що (про почуття, переживання — виповнювати душу вщерть); НАЛІТА́ТИ на кого, НАПЛИВА́ТИ на кого-що, НАРИНА́ТИ на кого і без додатка, НАХО́ДИТИ на кого, розм., НАПАДА́ТИ на кого, діал. кого, ПОЙМА́ТИ кого, ПОНІМА́ТИ кого, розм., НАКО́ЧУВАТИСЯ на кого-що, розм., ПРИСТУПА́ТИ до кого-чого, розм., ОШИБА́ТИ кого, діал. (про думки, почуття, настрій, стан — раптово з'являючись, поглинати); ОБДАВА́ТИ кого, що, ОБВІВА́ТИ (ОБВІ́ЮВАТИ) кого (про настрій, відчуття — раптово виникати під впливом чого-небудь); ПРОНИ́ЗУВАТИ кого, що, розм., ПРОЙМА́ТИ кого, що, розм., ПРОБИРА́ТИ кого, ПРОХО́ПЛЮВАТИ кого, що (відчуватися глибоко або протягом короткого часу); ОБГОРТА́ТИ (ОГОРТА́ТИ) кого, що, ОПОВИВА́ТИ кого, що, ОБВИВА́ТИ кого, що, ОБКУ́ТУВАТИ (ОКУ́ТУВАТИ) кого, що, ПОВИВА́ТИ кого, СПОВИВА́ТИ кого, ОБВОЛІКА́ТИ кого, що (про почуття, фізичний стан — поступово підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту); ДОЛА́ТИ кого, СКОРЯ́ТИ кого, ЗМАГА́ТИ кого, розм. (перев. про фізичний стан). — Док.: охопи́ти, оволоді́ти, заволоді́ти, опанува́ти, обхопи́ти, обійня́ти, обня́ти, перейня́ти, захопи́ти, взя́ти (узя́ти), забра́ти, спо́внити, напо́внити, запо́внити, опа́сти, осі́сти, заполони́ти, налягти́, обступи́ти, обста́ти, окри́ти, посі́сти, обсі́сти, облягти́, насі́сти, напосі́сти, напосі́стися, наполягти́, наповзти́, перепо́внити, розпе́рти, розіпну́ти, розп'ясти (розіп'я́сти́), налеті́ти, нали́нути, наплисти́ (напливти́), напли́нути, нари́нути, найти́, напа́сти, пойня́ти, поня́ти, накоти́тися, приступи́ти, обда́ти, обві́яти, прониза́ти, пройня́ти, пробра́ти, прохопи́ти, обгорну́ти (огорну́ти), опови́ти, обви́ти, обку́тати (оку́тати), пови́ти, спови́ти, обволокти́, здола́ти, подола́ти, скори́ти, змогти́. Сон тікав, і якась тривога і недобре передчуття все більше і більше охоплювали її (Григорій Тютюнник); Нові думки і нова радість оволодівають ним (Д. Ткач); Керманичами, бачу, заволодіває неспокій (Г. Хоткевич); Дивний настрій починає опановувати мене під гомін чужої мови (С. Васильченко); Якесь давнє-давнє почування любе знов обхоплювало його (Б. Грінченко); Терпко-радісне відчуття ранку життєвого, його безконечності обіймає, бадьорить Яреська (О. Гончар); Думки одна одної неспокійніші обнімали його (Панас Мирний); Невимовне хвилювання переймало Марію (Ю. Смолич); Радість потроху захоплювала Данила (О. Копиленко); Досада брала Гната, що він не похопиться бистрим словом, як Петро (М. Коцюбинський); Наглий страх женця забрав (П. Грабовський); Спогади милі, кохані Сповнюють душу мою (О. Олесь); Радісне хвилювання наповнювало її змучене серце (А. Шиян); Якесь крихке, нетривке щастя заповнювало її серце (М. Тарновський); Усіх опав переляк (П. Панч); Велика туга осіла мою душу (Т. Шевченко); На якийсь час думка про цигарку заполонює мене всього (І. Багмут); Мені дивно, що я усе помічаю, хоч горе забрало мене цілком, полонило (М. Коцюбинський); Здогади, сумніви, мов осінній туман, налягають, обкутують його (М. Стельмах); Така журба обступила душу (О. Гуреїв); Обстала хлопця смута й гірке передчуття біди (С. Воскрекасенко); Окриває його важка туга; обгортають голову чорні думки (Панас Мирний); Думки посідали Зінька, не давали йому впокою, гнітили йому серце (Б. Грінченко); Не раз думки мене тривожні обсідали, Що зброю нікому на світі залишить (переклад М. Рильського); Тимко.. задирав голову, проводжав даленіючі косинці журавлів, і тихий смуток облягав його серце (Григорій Тютюнник); Навіть на здорові душі Сум і туга насіда (І. Франко); Захара напосідали тривожні думи (К. Гордієнко); Деколи напосідалися на нього страшні і нічим не виправдані підозри і ревнощі (Григорій Тютюнник); Якісь важкі думи наполягають на неї (І. Нечуй-Левицький); Лежить і думає Тамара. Темною хмарою наповзають важкі думи (А. Хижняк); Невимовне щастя буття переповнює серце Петрові (А. Головко); Злість розпирала його, клекотіла в грудях (І. Цюпа); І злість мене бере, та й цікавість розпинає (Остап Вишня); Цілий рій гадок і питань... налітав в його голову (І. Франко); Сум налине на хвилинку й полинний трунок в серце розіллє (Н. Забіла); Напливали здогади на душу й мучили (О. Кобилянська); Несподівано наринули спогади. Згадав своє безрадісне дитинство (В. Гжицький); Часом находила на неї меланхолійна злість (І. Ле); Її кожен раз страх нападав, як тілько зачинало грюкотіти (Панас Мирний); Холодов кидав грубі, суворі слова і, відчуваючи, як гнів поймає його, мов страшна, запаморочлива мана, намагався тамувати в собі цю хвилю почуттів (Л. Дмитерко); Уростав з того визнаття гнів його на Галю, понімав його душу (Марко Вовчок); Туга накочується на нього раптово, несподівано після симфонічних концертів у заводському клубі, на які мало хто ходить із робітничої молоді (О. Сизоненко); Стала приступать їй до серця досада (Леся Українка); Страх мене ошибав, про таке думаючи (Ганна Барвінок); І од власних згуків обдає його гарячим жахом (С. Васильченко); З узгір'я за селом розкинулося звичне і разом несподіване видовисько, що обурило, обвіяло людей гнівом (К. Гордієнко); І горда мисль пронизує мене: Так, ми мости будуємо у світі (М. Рильський); Ніколи ще не проймав її такий пекучий сором. Так ганебно розгубитися при першому ж випробуванні (Ю. Шовкопляс); Земля дрижить, гілля тріщить, рев, крик та писк по лісі, аж страх пробирає (І. Франко); Всі почуття її на мить завмерли, отупіли, щоб по хвилинній закляклості прохопити всю її істоту непереносно гострим болем (З. Тулуб); Огортає її серце якась утіха, якась весела надія душу гріє (Панас Мирний); Чорні думки оповивали молоду Лукину: одна думка сумна, а друга сумніша (І. Нечуй-Левицький); (Тетяна:) Навимовним якимсь щастям її обвиває, коли говорить він до тебе з ласкою!.. (І. Карпенко-Карий); Солодке, глибоке, безмежне потерпання — воно вже повивало мене цілого (Ю. Смолич); Дивні якісь радощі — не то сон, не то дрімота — сповивають його душу (Панас Мирний); Важка, незнана досі млость обволікла його тіло (І. Багмут); Буйко замислюється. Втома долає його (Я. Баш); Його скорив кам'яний сон (Я. Галан); Видко, втома починає і його змагати (Леся Українка).