осяяти

ОСІНИ́ТИ (про здогад, ідею і т. ін. — раптово з'явитися, виникнути), ОСЯ́ЯТИ (ОСЯ́ТИ), СЯЙНУ́ТИ, БЛИ́СНУТИ, ОЗОРИ́ТИ поет. рідше. — Недок.: осіня́ти, ося́ювати, осява́ти, озо́рювати. — А де ти живеш, Катю? — раптом осінила майора думка, що це дійсно знайома Івана (П. Автомонов); Мозок Нестора осяяла думка, як блискавка землю в непогожу ніч (І. Волошин); Всіх разом осяла одна думка: чорному цареві треба до війська гарних хлопців (М. Коцюбинський); Де вона її (пісню) чула? І не встигла додумати це, як щось уже сяйнуло в пам'яті, боляче вразило в саме серце (О. Гончар); Догадка страшна блиснула (Тихонові) в голові (А. Головко).

I. ОСВІТИ́ТИ (зробити видним, освітленим кого-, що-небудь, наповнити світлом щось — про джерело світла, світло), ОСВІТЛИ́ТИ, ОПРОМІ́НИТИ, ПРОСВІТИ́ТИ, ВИ́СВІТИТИ, ВИ́СВІТЛИТИ, РОЗСВІТИ́ТИ, ПРОСВІТЛИ́ТИ, УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ) підсил., ОСЯ́ЯТИ (ОСЯ́ТИ підсил. рідше), ОСІЯ́ТИ підсил. уроч., ОЗОРИ́ТИ поет., ОСВІНУ́ТИ діал., РОЗ'ЯСНИ́ТИ діал.; РОЗІТНУ́ТИ, РОЗСІКТИ́ (раптово або вузькою смугою). — Недок.: осві́тлювати, осві́чувати, освітля́ти рідше просві́тлювати, опромі́нювати, просві́чувати, висві́чувати, висві́тлювати, розсві́чувати, осява́ти, ося́ювати, ударя́ти (вдаря́ти), озо́рювати, роз'ясня́ти (роз'я́снювати), розтина́ти, розсіка́ти. Чиркнув (солдат) сірником, закурив і освітив вогником обличчя Бондаренка (А. Головко); Повівши ліхтариком по палубі, я освітлив лише порожнє місце (Ю. Яновський); Синій місяць химерною грою опромінив узор на вікні (В. Сосюра); Ой, да світи, місяць,.. Ой, та просвіти ж ти Милому дорогу (пісня); Ліхтариком.. Труда висвітлила спочатку важкі черевики (І. Ле); (Путята:) ..Скрипка горить на те, щоб розсвітити темряву, а пожежа на те, щоб знівечити людське добро (Юліан Опільський); Уже не раз пожежа просвітляла Повитий таїною небосхил (Л. Первомайський); Зійшов місяць і вдарив ясним промінням по білих хатах (Марко Вовчок); Парк осяяло сонце (В. Гжицький); Огонь осіяв сіни і — диво... перед Чіпкою стояла Галя! (Панас Мирний); Палай, наше вогнище, тепле і рідне..! Ти всюди нам світиш, ти всюди нам видне, Озорюєш нам ти дороги у світ! (В. Бичко); Воно (сонце) осяло й зогріло землю (В. Самійленко); Грім розлігся, залунав, Освінула блискавиця Темінь дику (М. Старицький); Збоку крізь двері світло роз'яснювало середину стодоли (Лесь Мартович); Невдовзі прожектори розітнули темряву в кількох місцях (О. Гончар); І враз каганець тьму горища розсік (І. Нехода).

ОСВІ́ТЛЮВАТИ (робити радісним, сяючим — про обличчя, очі і т. ін.), ОСЯВА́ТИ (ОСЯ́ЮВАТИ), ОПРОМІ́НЮВАТИ, ОСІНЯ́ТИ книжн., ОСВІ́ЧУВАТИ рідше, ОСВІТЛЯ́ТИ рідше. — Док.: освітли́ти, ося́яти, осяти, опромінити, осіни́ти, освіти́ти. Усмішки дедалі більше освітлюють обличчя людей (М. Стельмах); Іронічна посмішка освітлила йому геть усе обличчя (Г. Епік); Обличчя його осявала посмішка (І. Сенченко); Ласкава тепла посмішка опромінила.. їхні.. обличчя (Я. Качура); Лице його (Мамая) палало тим натхненням, яке осіняло його в будь-якій гуртовій роботі (О. Ільченко); Це було весни тієї, Що один про неї спомин Освітлює нам істоту (М. Рильський); Сірі очі променіли щирістю, освічували тихим світлом ціле обличчя (М. Коцюбинський).

ОСВІ́ТЛЮВАТИ (бути джерелом розуміння, усвідомлення чого-небудь, робити що-небудь зрозумілим), ОСЯВА́ТИ (ОСЯ́ЮВАТИ), ОПРОМІ́НЮВАТИ, ОСВІ́ЧУВАТИ рідше. — Док.: освітли́ти, ося́яти, ося́ти, опромі́нити, освіти́ти. Ілюстрації Наді Рушевої до роману Л. Толстого "Війна і мир" по-новому освітлюють для нас деякі сторінки цього безсмертного твору (з журналу); Не одне десятиріччя осяває шлях нашого кіномистецтва прониклива творчість Олександра Довженка (з журналу); Підіймемо ж, брати, товариство на таку висоту, щоб радувало воно й опромінювало весь добрий людський світ (О. Довженко); У повісті "Fаtа mоrgаnа" М. Коцюбинський.. показує тенденцію розвитку суспільства, освічує шлях до соціальної справедливості (з газети).