отьмарити

ЗАТЕМНИ́ТИ (зробити щось темним або невидним, прикривши світло), ЗАТЬМИ́ТИ, ЗАТЬМА́РИТИ, ОТЬМА́РИТИ, ПОТЬМА́РИТИ, ОТЕМНИ́ТИ рідко; ПРИТЕМНИ́ТИ, ПРИТЬМА́РИТИ, ПРИТІНИ́ТИ (трохи, не зовсім). — Недок.: зате́мнювати, затемня́ти, тьми́ти, затьма́рювати, отьма́рювати, тьма́рити, темни́ти, отемня́ти, прите́мнювати, притемня́ти, притьма́рювати, приті́нювати, притіня́ти. Не підвів голови він і тоді, коли тінь упала на ту долоню, затемнивши її (Ю. Шовкопляс); Сніг ішов густий і затемнював світло ліхтарень, що слабо миготіли на рогах вулиць (І. Франко); Хто сонце спроможеться ясне затьмити? (М. Зеров); Чорні хмари тривожно копичилися на небі, тьмили стежки й доріжки (Г. Хоткевич); Вигнутий стовп пилу пройшов шляхом, затьмаривши сонце (Ю. Яновський); Голубіє небо, голубіє — Хай же дим не тьмарить далину! (М. Гірник); А хмара, вітрові затримуючи дух, Вгорі зупиниться, потьмарить виднокруг (М. Рильський).

ПА́МОРОЧИТИ (притупляти свідомість; позбавляти здатності тверезо мислити), ЗАПА́МОРОЧУВАТИ, ЗАМОРО́ЧУВАТИ, ЗАТУМА́НЮВАТИ, ОДУРМА́НЮВАТИ, ЗАДУРМА́НЮВАТИ, ДУРМА́НИТИ, ОБМОРО́ЧУВАТИ (ОМОРО́ЧУВАТИ) розм., ЗАДУ́РЮВАТИ розм., ОТУМА́НЮВАТИ розм., ОТЬМА́РЮВАТИ рідше, ОДУ́РЮВАТИ рідше, ОДУРЯ́ТИ рідше; П'ЯНИ́ТИ, ОП'ЯНЯ́ТИ, СП'ЯНЯ́ТИ, ОП'Я́НЮВАТИ рідше, СП'Я́НЮВАТИ рідше (виклика́ти схожий на сп'яніння стан). — Док.: запа́морочити, заморо́чити, затума́нити, одурма́нити, задурма́нити, обморо́чити (оморо́чити), задури́ти, отума́нити, отьма́рити, одури́ти, оп'яни́ти, сп'яни́ти. Липнева задуха упала на землю і паморочить людей, тварин, птахів (Н. Рибак); Клопоти так запаморочили Гордія, що не було часу ні подумати, ні передихнути (О. Копиленко); Не знаю, як воно так трапилось: чи я забула, чи мені памороки одбило, чи ярмарок заморочив мене (І. Нечуй-Левицький); Бідні, бідні, Нещасні люди.. Вас сотні літ безглуздими, пустими Словами затуманювали! (І. Франко); (Михайло:) Мене аж одурманило щастя (М. Старицький); Забуяв травень зеленню й квітами, задурманив пахощами медовими (В. Козаченко); Запашний бузок дурманив, близькість дівочого тіла п'янила (О. Гончар); Коли я добре схочу, то хоч кого словами обморочу (Леся Українка); (Анна:) Одурили мене, отуманили (І. Франко); Розпалені пристрасті отьмарили голови (К. Гордієнко); Воля п'янила дівчину (О. Донченко); Як оп'яня Мене землиця-мати Ясного дня! (О. Ющенко); Поезія.. оп'янювала, але не підносила його (І. Франко); Запах життя, здоров'я, землі сп'янив ще не зовсім зміцнілу Марину (Л. Дмитерко).