передражнити

ПЕРЕДРА́ЖНЮВАТИ кого (підсміюватися над ким-небудь, наслідуючи, пародіюючи його міміку, манеру говорити тощо), ПЕРЕКРИВЛЯ́ТИ (ПЕРЕКРИ́ВЛЮВАТИ рідше) кого, ПЕРЕДРА́ЖНЮВАТИСЯ з ким, КРИВИ́ТИ кого, розм., ДРАЖНИ́ТИСЯ з ким, з кого і без додатка, розм., КРИВИ́ТИСЯ з кого, над ким, розм., МАВПУВА́ТИ кого, зневажл. — Док.: передражни́ти, перекриви́ти. — Сапайте, молодиці, сапайте, — передражнювала вона "наставника" (М. Коцюбинський); Челядки бігають, неначебто шукають, Хазяйку, сміючись, вони перекривляють (Л. Глібов); Підлітком бігала (Христина) в економію, безтурботно передражнювалася з ним (з Левком) (М. Стельмах); Почне Галя плакати, — мати дивиться та сміється, як Василь кривить сестру (Панас Мирний); — Куди яка панія! проше та проше, пані економша! — дражнилась Палажка з Кайдашихи (І. Нечуй-Левицький); Попенко.. дременув до порога, почав кривитись, дражнитись (Панас Мирний); Коли чує (Руда): хтось мавпує його: — Бу-бу-бу! Бу-бу-бу! (О. Донченко). — Пор. 1. наслі́дувати.