полоскатися

КОЛИХА́ТИСЯ (про що-небудь гнучке, висяче тощо — злегка ворушитися під дією чогось), КОЛИСА́ТИСЯ, ГОЙДА́ТИСЯ, КОЛИВА́ТИСЯ, МЕТЛЯ́ТИСЯ, МАТЛЯ́ТИСЯ (МОТЛЯ́ТИСЯ) розм., МАЙТАЛА́ТИ діал., МАЙТАЛА́ТИСЯ діал., МАЙТАЛА́ЧИТИ діал., МАТНА́ТИСЯ діал., ШЕЛЕВІ́ТИ діал., ШЕЛЕВІ́ТИСЯ діал.; МАЙОРІ́ТИ, МОТА́ТИСЯ, МА́ЯТИ, МА́ЯТИСЯ, РОЗВІВА́ТИСЯ, ПОВІВА́ТИ (під дією вітру); ПОЛОСКА́ТИСЯ, ПОЛОСКА́ТИ (на вітрі — про знамена, білизну, вітрила); ПОКОЛИ́ХУВАТИСЯ, ПОГО́ЙДУВАТИСЯ (злегка або час від часу). — Док.: колихну́тися, поколихну́тися, колисну́тися, гойдну́тися, коливну́тися, мотну́тися, розві́ятися. Колихалися бойові прапори, пробиті кулями, обпалені вогнем баталій (Ю. Яновський); Вітер потягав легко, а збіжжя колисалося вже повним колоссям (Н. Кобринська); Безшумно й ритмічно гойдається важке гілля смереки (Г. Хоткевич); Бур'яни стояли тихо й не коливались (І. Нечуй-Левицький); За плечима в кожного мотлялася порожня торбина (П. Панч); Широкі рукави майталали сюди й туди (Панас Мирний); На її сивій голові, наче коробка, чорна хустка майталається (Панас Мирний); Сірий незастебнутий плащ на ньому майталачив полами на вітрі (І. Ле); Почимчикувала (дівчина) житами, тільки одежина матнається (Панас Мирний); Тільки високі лопухи в саді шелевілися (І. Франко); На темно-синьому тлі хмари білими метеликами майоріли хустки дівчат (Є. Кравченко); Довгі без кінця мережі моталися на легкому вітрі (І. Нечуй-Левицький); Стрічка має за віночком вродливої дівчини (Леся Українка); Їх одежа й хустки аж повівали в кружанні (О. Кобилянська); Високо в небі над Києвом у світлі прожекторів полощеться знамено (І. Цюпа); Світить вогнем Хрещатик, Прапор в вітрах полоще (А. Малишко); Перед вікном сумно погойдувалась пальма (Ю. Бедзик).

ХЛЮ́ПАТИСЯ (обливати, оббризкувати себе або один одного водою; рухатися, бризкатися в воді, утворюючи плескіт, хлюпання), ХЛЮ́ПАТИ рідше, ПЛЕ́СКАТИСЯ, ПЛЕСКОТА́ТИСЯ (ПЛЕСКОТІ́ТИСЯ) підсил., ПЛЕСКОТА́ТИ (ПЛЕСКОТІ́ТИ) підсил., ПЛЮ́СКАТИСЯ, ПЛЮ́СКАТИ, ХЛЮПОТА́ТИСЯ (ХЛЮПОТІ́ТИСЯ) підсил., ХЛЮПОСТА́ТИСЯ підсил. розм., ПЛЮСКОТА́ТИСЯ (ПЛЮСКОТІ́ТИСЯ) підсил., ПЛЮСКОТА́ТИ (ПЛЮСКОТІ́ТИ) підсил., ПОЛОСКА́ТИСЯ розм., ХЛЮ́СКАТИСЯ діал. — Здорово ж тобі таланить, Миколо, — хлюпаючись біля умивальника, каже Брага-бульдозерист (О. Гончар); Знай хлюпа і плюска, Мов у калюжі гуска! (П. Гулак-Артемовський); Дельфіни плескались, збивали на чорній воді гейзери світла (Леся Українка); Вода, хоч купатись іще не можна було, тягла так до себе, що весь час плюскалися в ній руками (Ірина Вільде); Біля яру щось хлюпоталося у воді. — То, мабуть, баришні купаються, — каже Іван (Панас Мирний); Курбала довго вовтузився на кухні.., потім хлюпотівся у тазі з водою, пирскаючи ротом (О. Досвітній); Зняв (Отава) піжамну куртку, відкрутив кран, довго хлюпостався під холодним струменем води (П. Загребельний); Дощ лив густо, сильно.. Посеред вулиці хлопчики, високо закотивши довгі штанці, підстрибували. А поруч плюскоталися гуси (П. Автомонов); Та мої товариші за той час.. Сорочки та гачі поскидали І з веселим криком та сміхами Плюскотали вже у срібних хвилях (І. Франко); Вона (риба) плюскотіла, рябила поверхнею моря (М. Трублаїні); З купальні стрибає у воду Наталя, бовтається, плаває, полощеться (С. Васильченко); Вони у воді хлюскались та били ногами (І. Франко). — Пор. 1. бо́втатися.