полуменіти

ГОРІ́ТИ (піддаватися дії вогню, знищуватися вогнем; також про вогонь); ПАЛА́ТИ, ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИ, ПАЛАХТІ́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИ, ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ, ПЛОМЕНІ́ТИ поет., ЖАХТІ́ТИ, ПОЛОМЕНІ́ТИ рідше, ПОЛИХА́ТИ рідше, ПЛОМЕНІ́ТИСЯ (ПЛОМЕНИ́ТИСЯ) поет. рідше, ФАХКОТІ́ТИ діал. (з яскравим полум'ям); ТЛІ́ТИ, ЖЕ́ВРІТИ, ЖЕ́ВРІТИСЯ, ЖАРІ́ТИ, Я́ТРИ́ТИСЯ (повільно, без полум'я); ДИМИ́ТИ, ДИМІ́ТИ (виділяючи дим); ЗГОРЯ́ТИ (ЗГОРА́ТИ), ВИГОРЯ́ТИ (ВИГОРА́ТИ), ЗОТЛІВА́ТИ (ЗІТЛІВА́ТИ) (до кінця); ПАЛИ́ТИСЯ (також із метою опалення, освітлення). Горів хутір. В пусте небо звивався дим і прах пожежі (О. Довженко); Човни і байдаки палали, Соснові пороми тріщали, Горіли дьоготь і смола (І. Котляревський); Хата палахкотіла, мов купа сухого хмизу (В. Петльований); Вже горять листи брехливі, Клятви розсипаються в золі, Поцілунки палахтять жагливі... Що було дорожче на землі? (переклад М. Лукаша); Гаряче море хліба навкруги наче паленіє (Грицько Григоренко); Вогонь полум'яніє зеленими язиками листків, пишними султанами суцвіть, дорідними янтарево-золотими качанами (І. Волошин); Поля пломеніли в диму (С. Голованівський); Курява й вогонь жахтить (В. Кучер); Поломеніють сосни (М. Рильський); У боїв буруні полихає край... (В. Сосюра); На комині маленьким жовтим язичком кліпає і фахкотить каганчик (М. Стельмах); Червоними загравали запалали ліси, а нижче жевріли, тліли кущі ялівнику (С. Чорнобривець); Вона кинулась до хати, але там жаріли лише головешки та стрибало де-не-де полум'я (М. Коцюбинський); В попільниці ятрився тліючий жар недопалків (А. Хорунжий); Ворожі літаки Димлять-горять в смертельному вогні (М. Гірник); Як та купина, що горить — не згора, Живе (Україна) у стежках, у дібровах (В. Сосюра); Ні лезо, ні куля не брали його, і навіть мотузки на ньому згоряли (Ю. Смолич); Дивись-но: вигоряє світ шарами. Ця чорнота попереду — в зірках. О скільки їх, забутих сонць, довкола старого сяйва, стільки надовкруг, що треба мати хист, щоб не згоріти (В. Стус); Добро палиться, та нічого не вариться (М. Номис); Палилося декілька ламп і свічок (І. Франко). — Пор. 1. згорі́ти.

ГОРІ́ТИ чим, від чого і без додатка (пройматися сильним почуттям), ПАЛА́ТИ, ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИ, ПАЛАХТІ́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИ, ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ, ПЛОМЕНІ́ТИ поет., ЖАХТІ́ТИ, ЯРИ́ТИСЯ, ПОЛОМЕНІ́ТИ рідше. Його мозок горів прагненням величного, світлого далекого (О. Досвітній); Шевченко.. накидав на папері тендітну постать Кульжан,.. насолоджуючись шаленим темпом роботи й весь палаючи творчою радістю (З. Тулуб); Люба просто палахкотіла від радості і захвату (М. Чабанівський); Палахкотало гнівом сите заросле щетиною лице (К. Гордієнко); Петро.. шепнув, паленіючи від гніву: — Ти чуєш, Іване? (Д. Бедзик); Нива шепче думу колискову, Як ти жив, страждав, полум'янів (А. Малишко); Любові й світла не сховаєш, і парубок палав, жахтів огнем, ярився, пломенів (О. Ільченко); Доперва вирвавшись на волю з кайданів, Жагою до життя горівполоменівв (пан Тадеуш) (переклад М. Рильського).

ПАШІ́ТИ (виділяти багато жару, тепла), ЖАХТІ́ТИ, САХТІ́ТИ діал.; ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ, ПОЛОМЕНІ́ТИ рідше, ПЛОМЕНІ́ТИ поет., ПЛОМЕНІ́ТИСЯ (ПЛОМЕНИ́ТИСЯ) поет. (перев. з полум'ям). Над степом пашить сонце (І. Цюпа); Далина небесная далека Пашить як піч, бо сонце там страшне жахтить огнем (Б. Грінченко); Полум'яніло серпневе сонце (Н. Рибак); Пломеніла земля від жари, Повівали гарячі вітри (М. Шпак).

СВІТИ́ТИ (про вогонь, небесні світила, ліхтарі тощо — випромінювати світло), СВІТИ́ТИСЯ, ГОРІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИСЯ, ПРОМЕНИ́ТИСЯ, ПРОМІ́НИТИСЯ, ЗОРІ́ТИ поет.; МЕРЕХТІ́ТИ, БЛИ́МАТИ, МИГТІ́ТИ, МРІ́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ, ТРЕМТІ́ТИ, ТРІ́ПАТИСЯ, МИГА́ТИ, ПОЛИ́СКУВАТИ, РЯХТІ́ТИ, ЛУ́ПАТИ розм., БЛИ́КАТИ діал. (світити нерівно й тремтливо); СЯ́ЯТИ, СІЯ́ТИ, ВИСВІ́ЧУВАТИ, ПАЛА́ТИ, ЯСНІ́ТИ, ЯСНИ́ТИСЯ, ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ рідше, ПОЛОМЕНІ́ТИ рідше, ПЛОМЕНІ́ТИ поет., ПЛОМЕНИ́ТИСЯ (ПЛОМЕНІ́ТИСЯ) поет. рідше, СЯ́ТИ заст. (яскраво світити); ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИ рідше, ПАЛАХТІ́ТИ, ЖАХТІ́ТИ (світити яскраво, але нерівно); ПРИСВІ́ЧУВАТИ (випромінювати неяскраве світло); ЛЮМІНЕСЦІЮВА́ТИ спец. (світити холодним світлом); ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИСЯ (світитися, пронизуючи щось). Світить місяць, та не гріє (прислів'я); Блимала лампа без скла й більше чадила, ніж світила (І. Нечуй-Левицький); Ми встаємо з півнями; Ще світяться по місту ліхтарі (П. Грабовський); Троянівка ще спала, хоч по деяких хатах уже світилося (Григорій Тютюнник); Горіли електричні лампи. Був вечір (Ю. Яновський); Сонце ледве променіє, І на сході вже світає (Леся Українка); Все небо мерехтіло зорями (О. Гуреїв); В хижі світилося, блимав олійний каганчик (П. Загребельний); Сіріє мла долин, Мигтять огні (М. Зеров); Ми під явором сиділи, А над нами зірки мріли (І. Манжура); Не зважав (місяць) ні на зорі, що іскрилися довкруги нього, ні на білі хмари (Н. Кобринська); Там тисячі зірок одна перед другою вигравають: та лупає, а та труситься тихо (Панас Мирний); В небі чистім і прозорім Сонце сяє (М. Рильський); Мені зоря сіяла нині вранці, устромлена в вікно (В. Стус); Перед вікном висвічував повний місяць (О. Гуреїв); Свічка тихо і рівно палала (М. Коцюбинський); Полум'яніло серпневе сонце (Н. Рибак); Пломеніють багряні заграви пожеж (С. Скляренко); Снується тихо ясна ніч.. І тисячі на небі свіч Палахкотять над головою (С. Руданський); У ярмах народів конали ідеї.., Та всюди зоря палахтіла (І. Драч); Пожаром жахтить небокрай (А. Малишко). — Пор. 1. бли́скати, 2. бли́скати, 1. блища́ти.

ЧЕРВОНІ́ТИ (ставати червоним, червонішим), ЧЕРВОНІ́ТИСЯ розм.; ЧЕРВОНІ́ШАТИ (ставати червонішим); ЧЕРВОНИ́ТИСЯ (ставати червоним); КРОВ'ЯНІ́ТИ розм., КРИВА́ВИТИСЯ розм.; МАЛИНОВІ́ТИ розм.; МАКОВІ́ТИ розм.; ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ (ПОЛУМЕНІ́ТИ), ПАЛЕНІ́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИСЯ, ПЛОМЕНІ́ТИ розм., ПОЛОМЕНІ́ТИ розм., ПЛОМЕНИ́ТИСЯ (ПЛОМЕНІ́ТИСЯ) розм., ПАЛІ́ТИ діал.; ПАШІ́ТИ розм. (про тіло, обличчя); РОЗЖЕ́ВРЮВАТИСЯ, РОЖЕВІ́ТИ, РУМ'Я́НИТИСЯ, РУМ'Я́НІТИ, ЗАРУМ'Я́НЮВАТИСЯ, ЗАГОРЯ́ТИСЯ, ШАРІ́ТИ, ШАРІ́ТИСЯ. — Док.: почервоні́ти, почервоні́тися, розчервоні́тися, почервоні́шати, сполум'яні́ти, запалені́ти, запалені́тися, запаші́ти, розже́врітися, заже́врітися, порожеві́ти, порум'яні́ти, зарум'яні́ти, зарум'я́нитися, порум'я́нитися. Край неба викотилась, ніби з моря випливла, блискуча вранішня зоря, а за нею почало червоніти небо (І. Нечуй-Левицький); У них червонішали знову щоки, блиском бралися очі (Остап Вишня); Шелестіть, чоботи, шелестіть! .. Ви червонились, як мідь, на румунських суглинках (О. Гончар); Заходило сонце. Багровіло небо, кривавились поля (Ю. Збанацький); Сонце клало жовті смуги на різнотрав'я. Випростувалась парость, малиновіли стрункі тіла сосон (А. Крижанівський); Полум'янів захід. Красиво заходило сонце (Я. Гримайло); Трава жовтіє, паленіє (І. Франко); Починала пломеніти лісова груша (О. Донченко); Руки в неї були червоні від крижаної води, а щоки аж пашіли рум'янцем (А. Шиян); За вікном розжеврюється ранок (Я. Мамонтов); Марійка побачила, як бинт на лобі в хлопця почав повільно рожевіти (О. Донченко); На сковороді апетитно шкварчало сало, рум'янилась порізана кружальцями картопля (С. Добровольський); Земля усміхається, радо приймає ту ласку (сонця) і вся рум'яніє в західному сяйві (Дніпрова Чайка); Зарум'янився Дніпро, злегка повитий свіжим серпанковим туманцем: сходило сонце (О. Гончар); Тільки побачив титан, що земля починає шаріти І що ріжки у щербатого місяця зблідлі щезають, Бистрим наказує Горам, Щоб коней вони запрягали (М. Зеров); Мінилася рання зоря, мов рубін, Шарілося море від сонця вітання (Леся Українка). — Пор. багряні́ти, 1. черво́ний.

ЧЕРВОНІ́ТИ (виділятися, виднітися червоним кольором), ЧЕРВОНІ́ТИСЯ, КРОВ'ЯНІ́ТИ розм., КРИВА́ВИТИСЯ розм., МАКОВІ́ТИ розм.; ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИ, ЖАРІ́ТИ, ПАЛА́ТИ розм., ПЛОМЕНІ́ТИ розм.; РОЖЕВІ́ТИ, РУМ'ЯНІ́ТИ, РУМ'Я́НИТИСЯ, ШАРІ́ТИ, ШАРІ́ТИСЯ, ЖЕ́ВРІТИ, ЖЕ́ВРІТИСЯ (бути покритим легким рум'янцем). Червоніє по пустині Червона глина та печина (Т. Шевченко); Небавом у склянці червонівся чай (О. Маковей); Північне сяйво кров'яніє і висне, Немов ведмедя вбитого нутро (Л. Дмитерко); На високій білій шиї кривавилося намисто з великих рубінів (П. Загребельний); З-під квітчастих хусток маковіють обличчя на сонячному морозі (А. Головко); На сході полум'яніло небо (П. Кочура); Під вікнами чепурних будиночків паленіють жоржини (П. Інгульський); Якраз тоді маки цвіли, розквітали — На схилах жаріли, палали (М. Нагнибіда); На рову ясно пломенів кущ шипшини (М. Стельмах); Рожевіють віти в сонячнім промінні (В. Сосюра); Далеко на пляжах — тисячі людей, золотяться тіла червоно, з відстані наче суцільні пшениці рум'яніють (О. Гончар); Стіл накритий білим обрусом, на ньому рум'яниться пахуча бабка (П. Козланюк); Поміж ними, між темних лопухів, шаріли червоні маки (І. Микитенко); Кров на шатах препишно шаріється, Оксамит і парчу залива (Леся Українка); Між стеблами (трав) жовтими й червоними вогниками жевріли тюльпани (С. Воскрекасенко); Перед ним Кривавим блиском жеврілося небо (І. Франко). — Пор. багряні́ти, 1. виділя́тися, 1. черво́ний.