помаленьку

ПОВІ́ЛЬНО, ПОВО́ЛІ, ЗВІ́ЛЬНА, НЕШВИ́ДКО, НЕСКО́РО, НЕСПІ́ШНО, НЕПОСПІ́ШЛИВО, НЕПОСПІ́ШНО, НЕКВАПЛИ́ВО, НЕКВА́ПНО, СПОКІ́ЙНО, ТИ́ХО, СТИ́ХА, РОЗТЯ́ГНУТО, МЛЯ́ВО, ПОМА́ЛУ, СПРОКВОЛА (СПРОКВО́ЛУ), ПОКВО́ЛОМ, ПО́ВА́ГОМ, З ПРОВОЛО́КОМ, ЗЛЕ́ГКА, ЗАГА́ЙНО, ПО-ЧЕРЕПА́ШОМУ розм., НЕКВА́ПОМ розм., ХОДО́Ю розм., СТУПО́Ю розм., ПОВО́ЛЕНЬКИ розм., ПОТИХЕ́НЬКУ (ПОТИХЕ́НЬКО) розм., ПОТИХЕ́НЬКУ-ПОМАЛЕ́НЬКУ розм., ПОМАЛЕ́НЬКУ (ПОМАНЕНЬКУ) розм., ПОМА́ЛУ-МА́ЛУ розм., ПОТРО́ХУ розм., ДЛЯ́ВО розм., ЛІНИ́ВО розм., ЛЕДА́ЧО розм., ПОСУВОМ розм., СПОВА́ГОМ розм., СПОКВО́ЛУ (СПОКВОЛЯ́) розм., СПРОВОЛО́КА розм., ЛЕ́ЛЬОМ-ПОЛЕ́ЛЬОМ діал.; АДА́ЖІО, АНДА́НТЕ (про темп виконання музичних творів). Хлопчаки заглядали В обличчя людини, Яка йшла у задумі Повільно До них (М. Нагнибіда); Вася.. поволі поверта голову до слухачів (В. Винниченко); Звільна пройшла вона по камері, супроводжувана захопленими поглядами подруг (Ю. Збанацький); Співучі протяжні тони проймали гаряче, душне повітря..: якось нешвидко, з протягом, навіть дляво та ліниво снувались вони в духоті (І. Нечуй-Левицький); Паліїха почала читать нескоро, протяжно (Д. Мордовець); Він неспішно, весь у полоні потривожених споминів, зняв з вогню казанок (А. Хорунжий); Біля багаття порядкував він. Робив усе неквапливо, вміло (Ю. Мушкетик); З другого поверху неквапно сходив чоловік з пухкою папкою в руці (Ю. Мартич); Чудово було тут, на Дніпрі. Широко, на кілька верстов, розметнувся він, спокійно плинучи під сонцем до моря (О. Гончар); Тихо плинула Воронеж-ріка (О. Довженко); "Чортове колесо" стиха, сонливо якось прокручується навколо осі (В. Яворівський); Інженер говорив довго і розтягнуто (В. Кучер); Ребро погано заживало, в грудях грали пищики, сила прибувала мляво (І. Багряний); Помалу їдь, а дальше заїдеш (прислів'я); Він спроквола знімає рушницю, ставить до стіни (М. Олійник); Тут саме Іустин із келії покволом вийде — у клобуці, у рясі (П. Тичина); Ведмідь біг, доки не втомився, і тоді пішов повагом (В. Гжицький); — Я? — сказав він вкінці з проволоком. — А ви відки до мене з тою просьбою приходите? (І. Франко); В легкім диму Висів вітряк і обертався злегка (В. Мисик); Андрій схилився над цеберкою біля мисника і вмивався довго, загайно (І. Стеценко); Поїзд рушив. Насилу-силу, і так увесь перегін потім плазував по-черепашому (А. Головко); Брайко повернувся з приймальні, неквапом пройшов на своє місце (П. Загребельний); Ухопив (Микола) за клямку і став поволеньки відчиняти двері (Лесь Мартович); Мина (Кармель) село Лани вже так потихеньку, начеб недужого віз (Марко Вовчок); Іди помаленьку, доженеш стареньку (прислів'я); Як час минувсь — і не змигнувсь — Лицяння — женихання... Тепер помалу-малу йде — Нема мого кохання! (переклад М. Лукаша); — А як тебе, малеча, крутити, потроху чи з вітром? — спитався, підводячись, Юрій (М. Стельмах); Хмарка ліниво повзе, купаючися в сонці (Г. Хоткевич); Двоє погоничів ледачо пленталися за валкою (О. Досвітній); Гості посувом наближались до столу і, мов незграбні, ласі комахи, обсідали стільці (Ірина Вільде); Антосьо сповагом подибав здовж селом до матері (А. Свидницький); (Фауст:) З бухт затишних Випливає гроно пишних, Величавих лебедів. Плинуть лагідно, спокволу (переклад М. Лукаша); А вранці, ввечері, вночі в завданий час довго й спроволока гудить заводський гудок (М. Хвильовий). — Пор. 1. пові́льний.

ПОСТУПО́ВО (без раптових змін, у певній послідовності, не відразу), ПЛА́ВНО, ПОТРО́ХУ (ПОТРО́ХИ), ПОТРО́ШКУ (ПОТРО́ШКИ), СТИ́ХА, ПОТИХЕ́НЬКУ (ПОТИХЕ́НЬКО), ПОВО́ЛІ, ЗВІ́ЛЬНА, ПОМА́ЛУ, ПОМАЛЕ́НЬКУ (ПОМАНЕ́НЬКУ), ПОТИХЕ́НЬКУ-ПОМАЛЕ́НЬКУ розм., ПОМА́ЛУ-МА́ЛУ розм., МА́ЛО-ПОМА́ЛУ розм., ПОТРО́ШЕЧКУ (ПОТРО́ШЕЧКИ) розм., ПОТРО́ХУ-ТРО́ХУ (ТРО́ХИ-ПОТРО́ХУ) розм., СПРОКВОЛА́ (СПРОКВО́ЛУ) розм.; М'Я́КО (поступово переходячи з однієї якості, ознаки в іншу). Він намалював річки Кара-Бутак та Іргиз з одноіменними фортами і відчував, що до нього поступово повертається і чітка твердість ліній, і почуття колориту (З. Тулуб); За кілька годин можна побачити, як, плавно піднімаючись, на берег накочується припливна хвиля (з журналу); Туман потроху розвіявся (С. Журахович); Пестую його, годую кашкою; стало воно потрошку та потрошку одужувать, піднялось на ноги і забелькотіло: "Тату, бозя" (О. Стороженко); Не стануть щасливі вглядатись до лиха, Що в могилу жене нерозумного стиха (Я. Щоголів); Потихеньку, помаленьку, то позиченим хлібцем, то влесливим слівцем мудренький Кирюха і згрібав у велику купу маленькі клаптики земельні ближніх своїх (О. Ковінька); Поволі пустота в душі змінилася на радісне очікування (П. Загребельний); Звільна, смертельно трудно заживлялося у Великій Глуші життя (М. Олійник); Забувається помалу все минуле, — сон немов... (І. Гончаренко); Тихович бігає по хаті в нервовому роздратуванні.. Але помалу-малу думки його приймають інший напрям (М. Коцюбинський); Мало-помалу вони розговорилися, і Бачура дізнався у хлопця про деякі подробиці його дитинства (М. Чабанівський); Трохи-потроху та й зробився таким славним, що всі бандити боялися його, як огню (збірник "Легенди та перекази"); — Треба до нього обережненько, спроквола (П. Колесник); За вікнами палати м'яко лягав присмерк (О. Донченко). — Пор. 1. поступо́вий.

ПОТРО́ХУ (ПОТРО́ХИ) (у невеликій кількості, невеликими частками, порціями), ПОМА́ЛУ, ПОТРО́ШКУ (ПОТРО́ШКИ) розм., ПОТРО́ШЕЧКУ (ПОТРО́ШЕЧКИ) розм., ПОТРО́ХУ-ТРО́ХУ розм., ПОМАЛЕ́НЬКУ (ПОМАНЕ́НЬКУ) розм., ПОМА́ЛУ-МА́ЛУ розм. Не все одразу дається, а потроху та помалу, то зробиш користі чимало (прислів'я); Пишу тобі, як бачиш, щодня, хоч потрохи (М. Коцюбинський); По-справжньому не роздощилося, а сіялося потрошку щось мокре та сіре (І. Муратов); Але Йван набив мішок, — утрусився, — сип іще! Уже невдоволена Скибиха досипала потрошечку (А. Головко); Взяла (Маруся) сухар з кошика і почала помаленьку його навіщось їсти, запиваючи чаєм, бо їй зовсім не хотілось їсти (І. Нечуй-Левицький).