попрощати
ПРОЩА́ТИСЯ з ким (при розлуці тиснути одне одному руки, говорити слова прощання і т. ін.), РОЗСТАВА́ТИСЯ, РОЗЛУЧА́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ, ПРОЩА́ТИ кого, діал.; ВІДКЛА́НЮВАТИСЯ розм. (іноді з поклоном). — Док.: попроща́тися, прости́тися рідко попрости́тися рідко розста́тися, розлучи́тися, розійти́ся, попроща́ти, відкла́нятися. Прощатися з братом учителем у тому далекому селі Тереськові дуже сумно. Але знову його заспокоїть, утішить дорога! (Т. Масенко); Коли прийшов час розставатися, піднявся (Марусяк), випростався в увесь свій могутній зріст (Г. Хоткевич); Уже аж під горбом Артем, нарешті, умовив-таки матір вернутися. Скільки не йти, мовляв, розлучатися треба (А. Головко); Хоч тільки і до завтрього розходились вони, та Оксані щось дуже на серці жалко було (Г. Квітка-Основ'яненко); Ми одпливали. Скільки нас було, Кого прощали матері та жони? (М. Рильський); — Панове, дозвольте відкланятись! — Карташов підвівся. — Мені час (О. Довженко).
Значення в інших словниках
- попрощати — попроща́ти дієслово доконаного виду діал. Орфографічний словник української мови
- попрощати — -аю, -аєш, док., перех., діал., рідко. Попрощатися з ким-небудь. || перен. Залишити кого-, що-небудь, поїхати звідкись, розлучитися з кимсь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- попрощати — ПОПРОЩА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого, що, діал., рідко. Попрощатися з ким-небудь. Максим хотів попрощати боярина й його доньку і звернути додому (І. Франко); Коли Соня попрощала добродійку, не спішилася додому (Уляна Кравченко); // перен. Словник української мови у 20 томах
- попрощати — ПОПРОЩА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., діал., рідко. Попрощатися з ким-небудь. Максим хотів попрощати боярина й його доньку і звернути додому (Фр., VI, 1951, 28); Коли Соня попрощала добродійку, не спішилася додому (У. Кравч., Вибр., 1958, 416); // перен. Словник української мови в 11 томах
- попрощати — Попроща́ти, -ща́ю, -єш гл. — кого. Проститься съ кѣмъ. Словник української мови Грінченка