потухати

ГА́СНУТИ (переставати горіти, світитися), ЗГАСА́ТИ (ІЗГАСА́ТИ), ЗАГАСА́ТИ, ПОГАСА́ТИ, УГАСА́ТИ (ВГАСА́ТИ), ДОГАСА́ТИ, ГАСИ́ТИСЯ, ЗАГА́ШУВАТИСЯ, ТУ́ХНУТИ, ПОТУХА́ТИ, СТУХА́ТИ, ЗАТУХА́ТИ, УТУХА́ТИ (ВТУХА́ТИ), ПРИГАСА́ТИ, ПРИТУХА́ТИ (поступово); ДОГОРЯ́ТИ (ДОГОРА́ТИ), ЗГОРЯ́ТИ (ЗГОРА́ТИ) (до кінця); МЕ́РКНУТИ, МЕ́РКТИ (втрачаючи блиск, яскравість); ПРИМЕРКА́ТИ (поступово втрачаючи блиск, яскравість). — Док.: зга́снути (ізга́снути), зага́снути, пога́снути, уга́снути (вга́снути), дога́снути, погаси́тися, згаси́тися рідко поту́хнути, сту́хнути, зату́хнути, уту́хнути (вту́хнути), прига́снути, приту́хнути, приту́хти розм. догорі́ти, згорі́ти, поме́ркнути, поме́ркти, приме́ркнути, приме́ркти. Одна головешка і в печі гасне, а дві і в полі горять (прислів'я); Вже й смеркло, вже й ніч настала, і другі півні заспівали, а світло не згасало в кімнаті (І. Нечуй-Левицький); Каганець ізгас (Марко Вовчок); Книжки не хотіли горіти, обвуглювались по краях, вогонь загасав (О. Полторацький); Горіло світло, погасало, Погасло... (Т. Шевченко); Іскра тихо тліла, не вгасала, І розгорілася багаттям (Леся Українка); Догасає вогнище; Сірники гасилися один за одним, навіть не розгорівшись (С. Васильченко); Ой ішов я через село, всюди ся світило, Куди я мав повертати, там ся загасило (коломийка); У його хаті потухло зовсім.. Далі й по других вікнах стало тухнути (Панас Мирний); Над Одесою стухали заграви (В. Кучер); Поволі затухали вогні на бородінському полі (П. Кочура); Полум'я почало втухати (І. Ле); Дотлівають цурпалки у вогнищі, зовсім пригасають (Т. Масенко); Заграва все притухала і притухала, розсипаючи по обрію жовтогарячий жар (О. Донченко); Край шляху, в долинці, догоряє вогнище (М. Коцюбинський); Вже друга свічка догорала (Я. Качура); Вже згорає неба край на крайках степів (Ю. Яновський); Меркло вугілля в печі (П. Грабовський); Спалахували й примеркали, і знову спалахували, щоб знову примеркнути — смолоскипи (Ю. Смолич).

ЗАТИХА́ТИ (про звуки, шум і т. п. — переставати чутися, лунати), СТИХА́ТИ, ВТИХА́ТИ (УТИХА́ТИ), ТИ́ХНУТИ, ТИХІ́ШАТИ (ТИ́ХШАТИ), СТИ́ШУВАТИСЯ, УЩУХА́ТИ (ВЩУХА́ТИ), ЗАГЛУХА́ТИ, ГЛУ́ХНУТИ, ГА́СНУТИ, ЗГАСА́ТИ, ВГАСА́ТИ (УГАСА́ТИ), ПОГАСА́ТИ, ЗАВМИРА́ТИ, ПРИМОВКА́ТИ, ПРИТИХА́ТИ, ПРИГЛУХА́ТИ, ПРИГАСА́ТИ, ПОТУХА́ТИ, ЗЛЯГА́ТИ, ПЕРЕЛЯГА́ТИ (поступово слабшати); ЗАМОВКА́ТИ, ЗМОВКА́ТИ, МО́ВКНУТИ, ПРОПАДА́ТИ, ПЕРЕСТАВА́ТИ (зовсім). — Док.: зати́хнути, сти́хнути, вти́хнути (ути́хнути), поти́хшати, сти́шитися, ущу́хнути (вщу́хнути), заглу́хнути, зга́снути, вга́снути (уга́снути), пога́снути, завме́рти, примо́вкнути, прити́хнути, приглу́хнути, прига́снути, поту́хнути, злягти́, перелягти́, замо́вкнути, змо́вкнути, пропа́сти, переста́ти. Хоменко стояв на ґанку здуманий і прислухався в жалю, як десь за хатами на вигоні затихав жалібний спів (А. Головко); І той шелест помаленьку стихав, доки зовсім не стих ... (І. Нечуй-Левицький); Гомін поволі став утихати (А. Головко); Шуршання людської ходи в тумані майне де-не-де І тихне, пригашене враз сирою, як яма, імлою (М. Бажан); Крик і галас враз ущухли (Ю. Смолич); Десь віддаляючись, заглухав танковий шум (І. Ле); За поворотом пісня глухне, а потім і зовсім втихає (П. Колесник); Вечоріє.. Тихше б'ється хвиля в береги... Гаснуть звуки (Є. Плужник); Десь звучать ридання, десь звучать прокльони... Пісня завмирає, пісня погаса (М. Рильський); Розмову перервали дивні звуки музики.. Раз притихали, потім зривалися гучними акордами і знов завмирали (Мирослав Ірчан); Чути було, як .. злягає тупіт ніг, як все тихше і тихше риплять вози (С. Скляренко); Тихша дзвін трамваїв, замовкає мова, перехожих кроки, вигуки й пісні (В. Сосюра); Над плавнями, по всьому Задніпров'ю від Хортиці до Нікополя й нижче не змовкав гул канонади (О. Гончар); Мовкнуть гучнії струмки під льодами, з шумом чарівним із гір не пливуть... (Уляна Кравченко); Гомін бою затихав, віддаляючись за Данелевські горби, огортався синьою млою, пропадав (Григорій Тютюнник).

ТЬМЯНІ́ТИ (ставати тьмяним, тьмянішим), ЗАТЬМА́РЮВАТИСЯ, БЛЯ́КНУТИ, МЕ́РКНУТИ (МЕ́РКТИ), МЕ́РХНУТИ (МЕ́РХТИ), БЛІ́ДНУТИ, БЛІДНІ́ТИ, ГА́СНУТИ, ПОГАСА́ТИ, ПОТУХА́ТИ, ПРИГАСА́ТИ, ПРИМЕРКА́ТИ, ПРИМЕРХА́ТИ, ПРИТЬМА́РЮВАТИСЯ (злегка); МЕРТВІ́ТИ (про світло); ТУМАНІ́ТИ (про блиск); ТЬМЯНІ́ШАТИ (ставати тьмянішим). — Док.: потьмяні́ти, потьма́ритися, збля́кнути, побля́кнути, поме́ркнути (поме́ркти), поме́рхнути (поме́рхти), зблі́днути, поблі́днути, зблідні́ти, зга́сти, пога́снути, поту́хнути, прига́снути, приме́ркнути (приме́ркти), приме́рхнути (приме́рхти), притьма́ритися, прибля́кнути, помертві́ти, стумані́ти, потьмяні́шати. Останні лампочки тьмяніють (М. Трублаїні); За вікнами хуртовина: все більше затьмарюється день (П. Тичина); Вдосвіта, зірки лиш починали блякнути, Кравчиха раптом підхопилась (Л. Смілянський); Темно-сумно.. Навіть зорі Якось меркнуть уночі (А. Кримський); Почало світати... Зорі меркли у синьому небі, само воно біліло та блідніло (Панас Мирний); І бачив я, як зорі весняні В досвітній час і мерхли, і біліли (Б. Грінченко); Блідне місяць, гаснуть зорі, І сонечко сходить (Леся Українка); На схід ти поглянь, кохана, Зорі стали враз пригасать (П. Тичина); За вікном тьмяно народжувався світанок, примеркали, жовтішали вогні свічок (С. Скляренко); Зелені очі Фатєєвої дивились на мене прямо, дивились відкрито, в них раз по раз спалахували холодні іскри. І примерхали, щоб знову спалахнути (Є. Гуцало); Світло блискавки притьмарилось (М. Коцюбинський); А ватра тим часом гасла, мертвіла грань, темнота ставала смілішою (Г. Хоткевич); Мати порається коло печі, очі її тьмаряться, туманіють (С. Васильченко). — Пор. 1. тьмя́ний, 2. тьмя́ний.