поуз

ПОВЗ прийм. і присл., МИ́МО, СТОРОНО́Ю тільки присл., ПРОЗ розм., ПОПРО́З розм., ПО́УЗ (ПОЗ) діал. Тихо в серці, і жаль мені світу, і дня мені жаль, Ніби марно пройшов я, співаючи, горами й долом, Повз веселі гаї, мимо темних, як тучі, проваль (М. Рильський); Козаки з довгими шликами походжали повз, бундючились і кидали на адресу новаків недосить товариські зауваження (П. Панч); Побачив (Тимко) запнуту в теплу шаль дівчину, котра пройшла мимо своєю швидкою і широкою ходою (Григорій Тютюнник); Ой на морі хвиля, При долині роса, Стороною дощик іде... (пісня); Катерина аж зраділа, побачивши, що хтось швидко промайнув проз вікно і заходить у двір (О. Копиленко); Попроз мій городок стежечкою до іншої йдеш (пісня); Один камінь поуз голову дзизнув, а один у праве плече дав (Марко Вовчок); Та проїхав козак поуз І оком не глянув... А дівча вінок порвало, Щоб марно й не в'янув (І. Манжура); Дарка хотіла прошмигнути поз неї до хати (Леся Українка).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

поуз

Значення в інших словниках