признати

ВВАЖА́ТИ (УВАЖА́ТИ) ким, чим, яким, за кого-що (ставити на рівень із ким-, чим-небудь, прирівнювати до когось, чогось, ВИЗНАВА́ТИ, ПРИЗНАВА́ТИ, ЛІЧИ́ТИ рідко, ПРИЙМА́ТИ (за кого-що), МА́ТИ розм., ПОЧИ́ТУВАТИ заст., ПОЧИТА́ТИ заст. (за кого-що); ПОЧУВА́ТИ у спол. із сл. себе, ким, чим, рідко; ВБАЧА́ТИ (УБАЧА́ТИ), БА́ЧИТИ (у кому, чому кого, що). — Док.: призна́ти, ви́знати, порахува́ти, прийня́ти. Лаврін уже вважав себе за господаря (І. Нечуй-Левицький); Говорили всі одразу, говорив кожен голосно, мов бесідників своїх уважав за глухих (А. Головко); Визнати картину шедевром; Я себе не лічу за вірші віршівника (Панас Мирний); Він приймає переодягнену Онисю за доньку господаря (Д. Бедзик); (Хороший:) Так ви мене за приятеля маєте? (Олена Пчілка); Він почитує.. всіх немужиків за інакшу породу людей (Лесь Мартович); (Мар'яна:) Не маю я злих думок до тебе, бо за брата почитаю (С. Васильченко); — Почувай себе з нами не наймичкою, а господинею в хаті... (О. Гончар); З самого початку вбачали в ньому не стільки цезаря, скільки відважного авантюриста (О.Гончар); Вбачати в комусь свого противника.

ВИЗНАВА́ТИ (вказувати на правильність, правдивість чого-небудь), ПРИЗНАВА́ТИСЯ, ПІДТВЕ́РДЖУВАТИ, ПОТВЕ́РДЖУВАТИ, СТВЕ́РДЖУВАТИ, ЗАСВІ́ДЧУВАТИ, ПРИЗНАВА́ТИ розм. — Док.: ви́знати, призна́тися, підтве́рдити, потве́рдити, стве́рдити, засві́дчити, призна́ти. (Арсен:) Хоч і гірко це визнавати, але ти... ти стала міщанкою! (З. Мороз); Дядькові доводилось... признаватися, що таки збився з лічби (М. Стельмах); — Всі ми, піхота, війни скуштували, — підтвердив Демид (О. Гончар); (Яшка:) Запросіть товаришів, з якими я тікав з концтабору! Вони потвердять, що я не зрадник (Ю. Яновський); Син його не належить до жодної організації. Він як батько свідчить і стверджує це (Ірина Вільде); Була моя Марія, це хоч хто у селі вам засвідчить, поміж гарними гарна, поміж бистрими бистра (І. Муратов); Якщо Ви признаєте, що вона (робота) личитиме до Вашої другої збірки, то — хай вона іде у світ (Панас Мирний).

ВИЗНАВА́ТИ (вважати дійовим, законним, стверджувати своєю згодою, позитивним ставленням право на існування кого-, чого-небудь), ПРИЗНАВА́ТИ розм., УЗНАВА́ТИ (ВЗНАВА́ТИ) розм. рідко. — Док.: ви́знати, призна́ти, узна́ти (взна́ти). Він визнавав за жінкою більші права, ніж дає їй іслам (М. Коцюбинський); (Ольга:) Кохання — це найперша умова взаємовідносин між двома людьми. Як ви можете це не признавати! (Ірина Вільде); Лікарі порадили їй змінити оточення й виїхати на село в якусь родину, де.. хвора узнавала б чийсь авторитет (Леся Українка).

ПІЗНАВА́ТИ кого, що (виявляти в комусь, чомусь що-небудь знайоме), УПІЗНАВА́ТИ (ВПІЗНАВА́ТИ), ПРИЗНАВА́ТИ розм., СПІЗНАВА́ТИ розм.; РОЗПІЗНАВА́ТИ, УЗНАВА́ТИ (ВЗНАВА́ТИ) (за якимись ознаками, прикметами); ПРИЗНАВА́ТИСЯ до кого, розм. (виявляти себе знайомим з кимсь). — Док.: пізна́ти, упізна́ти (впізна́ти), призна́ти, спізна́ти, розпізна́ти, узна́ти (взна́ти), призна́тися. Умийся, серденько! Бо мати Он дивиться, й не пізнає Межи дітьми дитя своє (Т. Шевченко); Чепіга.. завмер, дивлячись на жінку, — він упізнав і не впізнав (С. Журахович); Настя дивилась на Гната й не признавала його (М. Коцюбинський); Брат сестри не спізнав (пісня); Я здалека розпізнаю в саду, на полі, на подвір'ї — хіба, мій друже, не твою рухливу постать? (О. Гончар); Мулла-дехкан увійшов до контори поважно і нескоро звернувся до Синявіна: досвід життя привчив уже взнавати, де начальство (І. Ле); (Ардент:) Не признавайся до нього перед людьми (Леся Українка).