прискати

БРИ́ЗКАТИ (розлітатися дрібними часточками, розсипатися бризками, іскрами і т. ін.); ПИ́РСКАТИ, ПО́РСКАТИ, ПРИ́СКАТИ розм., ЧВИ́РКАТИ розм., ЧВІ́РКАТИ рідше (бризкати з силою, під тиском чогось). — Док.: бри́знути, пи́рснути, по́рснути, при́снути, чви́ркнути, чві́ркнути. Іскри бризкають з ковадла (Ю. Яновський); Пирснули з очей сльози... (С. Васильченко); Саїд здригнувся від звуку ненароком зачепленої струни. Туманом порснула пилюга з тієї струни (І. Ле); Дзвінко прискає і дзюрчить запашне запінене молоко у дерев'яні та алюмінієві цеберка... (Ю. Смолич); У повітрі вогко, аж мокро, а під ногами чвиркало багнище (Г. Епік).

БРИ́ЗКАТИ чим і без додатка (розкидати, розсипати бризки рідини, іскри, дрібні часточки чогось); ПО́РСКАТИ, ПРИ́СКАТИ розм., ПИ́РСКАТИ чим, рідше (з силою). — Док.: бри́знути, по́рснути, при́снути, пи́рснути. Тепер уже кричав (п'яний) так, мовби йому платили. На дзвінкіших словах натужувався весь, червонів і бризкав слиною (Г. Хоткевич); Порскають ясними вогниками мовчазні свічки (П. Козланюк); Огонь жваво захоплював полінця, гудів і прискав малими вугликами (Н. Кобринська); В міцних, вузлуватих пальцях (Павла) сірники пирскали іскрами й ламались (А. Хорунжий).

БРИ́ЗКАТИ кого-що, чим і без додатка (обдавати, покривати бризками), ШПУВА́ТИ діал.; ПО́РСКАТИ чим і без додатка, ПИ́РСКАТИ чим і без додатка, ПРИ́СКАТИ розм. (з силою, зокрема випускаючи воду з шумом через рот); КРОПИ́ТИ, ОКРОПЛЯ́ТИ (ОКРО́ПЛЮВАТИ), СПРИ́СКУВАТИ, СПО́РСКУВАТИ (кого-що, чим — дрібними бризками); ЗБРИ́ЗКУВАТИ, СКРО́ПЛЮВАТИ (СКРОПЛЯ́ТИ) (злегка). — Док.: бри́знути, побри́зкати, шпуйну́ти, по́рснути, пи́рснути, при́снути, покропи́ти, окропи́ти, спри́снути, спо́рснути, збри́знути, скропи́ти. Почали жінки бризкати їй в обличчя водою, аж поки вона очутилась (Б. Грінченко); Тимчасом дід Оникій нарвав пучок зілля, вмочив у відро, бризкав на бджоли, прискав водою з рота й заганяв до улика (І. Нечуй-Левицький); Порснувши водою на штани, він так сильно натиснув прасом, що стіл затріщав (О. Бойченко); Павло, голий до пояса, стояв над великою емальованою мискою і пирскав на всі боки водою (В. Кучер); Бризки від хвиль.. рясно кропили палубу (О. Донченко); Другого дня в рожевім надвечірку Краплистий дощ отави окропив (А. Малишко); Ніч панянки просиділи над прасуванням. Для Орисі й води не треба було: слізьми сприскувала, аж їй очі почервоніли (А. Свидницький); Дід Яків п'є з кварти воду і спорскує ротом на підлогу (П. Козланюк); Галя зробила з головою Кирила все, що їй хотілося, навіть одеколоном збризнула (В. Собко); Схаменулась травонька, як скропила її небесна росочка; піднялись стебелинки, розпускались цвіточки (Г. Квітка-Основ'яненко). — Пор. забри́зкати, 3. хлю́пати.

ПИ́РСКАТИ (вибухати раніше стримуваним сміхом), ПИ́РХАТИ, ПРИ́СКАТИ розм.; ПО́РСКАТИ (перев. із сл. сміх, регіт); ЧМИ́ХАТИ розм., ФИ́РКАТИ розм. (стиха, потай). — Док.: пи́рснути, пи́рхнути, при́снути, порсну́ти, чми́хнути, фи́ркнути. Він кавкає, пирскає, проте вдержати реготу, що пре з його, як вода через пліт, не може (С. Васильченко); Хтось пирхає зо сміху, і я відчуваю, що хвальба моя надаремна (М. Олійник); Всі люди, що прийшли до двору, сміялись з пана у ту пору! Старенькі бабусі глухі І ті аж прискали: — Хи-хи! (І. Нехода); Дівки.. вже не могли втриматися, і як тільки стара їмость виходила, порскали сміхом у рукави (Г. Хоткевич); Пищимуха на всю хату зареготався. Узяли і мене смішки. Дивлюся,.. становий, здержуючись від реготу, тілько чмиха (Панас Мирний); Степанида зирк на батька, та як фиркне — трохи кавуном не подавилася (Л. Яновська). — Пор. 1. смія́тися.

ПИ́РХАТИ (видавати глухі звуки, шумно випускаючи повітря через ніс), ПИ́РСКАТИ, ЧМИ́ХАТИ, ПО́РСКАТИ розм., ПРИ́СКАТИ розм., ПРИ́ХАТИ розм.; ПРИ́ХКАТИ розм.; ФО́РКАТИ, ФИ́РКАТИ, ХО́РКАТИ, ФУ́РКАТИ розм., ФУ́КАТИ діал. (перев. про коней). — Док.: пи́рхнути, пи́рснути, чми́хнути, порснути, при́снути, при́хнути, фо́ркнути, фи́ркнути, хо́ркнути, фу́ркнути, фу́кнути. Котяться вівці, пирхають на бігу, кривлять старечі губи (М. Коцюбинський); Конячка.. бадьоро пирскала білими від паморозі ніздрями (П. Панч); Собаки поволі верталися до лісу, чмихаючи і потріпуючи ушима (С. Васильченко); Гнідко.. плив тихо, раз по раз порскаючи та хропучи (Панас Мирний); Біля ґанку прискали осідлані коні (З. Тулуб); За кожним ударом грому кінь здригався і тривожно форкав (В. Гжицький); Фиркали коні, тупотіли на місці копитами (Н. Рибак); З коней падала біла піна, вони втомлено хоркали (А. Хижняк); Розпалював вогнище Корон, лігши на сніг. Він дув з усіх сил, ніби під щоки заклав по яблуку, дув, фуркаючи (П. Автомонов); Рикає (худоба), фукає і оглядається неспокійними очима, коли чує десь смерть коло себе (Г. Косинка).

ПИ́РХАТИ розм. (сердитим голосом, звуками виражати своє незадоволення), ПИ́РСКАТИ розм., ПО́РСКАТИ розм., ПРИ́СКАТИ розм., ПРИ́ХАТИ розм., ЧМИ́ХАТИ розм., ФИ́РКАТИ розм., ФУ́РКАТИ розм., ФУ́КАТИ діал. — Док.: пи́рхнути, пи́рснути, порсну́ти, при́снути, при́хнути, чми́хнути, фи́ркнути, фу́ркнути, фу́кнути. Коли траплялося Яші одержати добре, Нюра пирхала: — А в мене завжди відмінно! (О. Донченко); Тут починалися рахунки за спаш або за якесь покрадене жито; о. Василь сердився, пирскав, червонів (М. Коцюбинський); (Данило:) Я почав з нею розмову, так вона порскає... і зараз з хати втекла (М. Кропивницький); Ротмістр усе ще стрибав і прискав перед Веригою, обсипаючи його лайкою (П. Панч); — Понаїздять, попсують дошки, а тоді швендяйся за ними, — всю дорогу невдоволено чмихав він (Ю. Збанацький); — Потрібна мені ваша Окунівка, мов зайцеві бубон! — презирливо фиркнув Левко (М. Стельмах); Бігла (Катерина), як від пожежі, а баби фуркали услід (Г. Хоткевич); — Ромка, куди ти дивишся! — фукає на мене панна, коли я зустрінусь очима з поглядом якого молодого чоловіка (І. Франко).