прихилятися

НАХИЛЯ́ТИСЯ (згинати верхню частину тулуба), НАГИНА́ТИСЯ, СХИЛЯ́ТИСЯ, ЗГИНА́ТИСЯ, ПЕРЕГИНА́ТИСЯ підсил., ПЕРЕХИЛЯ́ТИСЯ підсил., ПЕРЕХНЯ́БЛЮВАТИСЯ діал.; ПОХИЛЯ́ТИСЯ, КЛОНИ́ТИСЯ поет., ЗВІ́ШУВАТИСЯ (перев. над ким-, чим-небудь); ПРИГИНА́ТИСЯ, ПРИХИЛЯ́ТИСЯ, ХИЛИ́ТИСЯ (низько або близько до кого-, чого-небудь). — Док.: нахили́тися, нагну́тися, схили́тися, зігну́тися, перегну́тися, перехили́тися, перехня́битися, похили́тися, зві́ситися, пригну́тися, прихили́тися. Він низько нахилився, щоб не вдаритись об одвірок (О. Копиленко); З реготом вони побігли до хати, нагинаючись попід тином (І. Нечуй-Левицький); Палиця випала з його руки, і він швидко схилився, щоби підняти її (І. Франко); — Згинаюсь я, розкидала сніг, а під ним лежить якась ганчірка (М. Стельмах); Несподівано перед тачанкою виросло кілька бійців, і один з них.. перегнувся з сідла до Світлани (О. Гончар); Людина, перехилившись корпусом уперед, протискалась крізь дужий вітер з дощем (О. Досвітній); Незчулася (молодиця), як і прядку спинила була й похилилась над нею в задумі (А. Головко); Під вагою чудових мрій її гарна голівка почала клонитися долу у напівсні... (В. Гжицький); Він пригинався між кущами, збираючи дорідні гриби (В. Кучер); На зріст він такий, що, не прихилившися, в двері не пройде (І. Муратов); — Вйо, коні! — шаленіє Левко. — Підвівшись на весь зріст, він розкручує над головою кінець віжок, здригається, хилиться на вибоях і невідомо яким чудом втримується на санях (М. Стельмах).

ПРИСІДА́ТИ (згинаючи ноги в колінах, більше чи менше опускати корпус), ОСІДА́ТИ, ПРИХИЛЯ́ТИСЯ рідше, ПРИСА́ДЖУВАТИСЯ діал. — Док.: присі́сти, осі́сти, прихили́тися. Парубок приходить до сушарні, присідає біля промитого дощами вугілля (М. Стельмах); Маланці забиває дух!.. Не спускаючи очей з вишневого села, тихо осідає вона на коліна (В. Бабляк); Кулі сичали над головами переляканих на смерть людей, що, ридаючи, прихилялися до землі, падали на землю (П. Колесник); На двох жердках, злегка присаджуючись до землі, несуть хлопці цілу копицю сіна (М. Стельмах).

ПЕ́СТИ́ТИСЯ (ПЕ́СТУВАТИСЯ) коло кого і без додатка (ласками намагатися викликати чиюсь прихильність, любов тощо); ЛА́СТИТИСЯ, ЛА́ЩИТИСЯ, ЛЕ́СТИТИСЯ, ГОЛУ́БИТИСЯ до кого, ПРИГОЛУ́БЛЮВАТИСЯ до кого, ПРИЛА́ЩУВАТИСЯ до кого, ПРИЛАЩА́ТИСЯ до кого, розм. (виражаючи ніжність до когось); ГОРНУ́ТИСЯ до кого, коло кого, ПРИГОРТА́ТИСЯ до кого, ТУЛИ́ТИСЯ до кого, коло кого, ПРИТУЛЯ́ТИСЯ (ПРИТУ́ЛЮВАТИСЯ) до кого, ХИЛИ́ТИСЯ до кого, ПРИХИЛЯ́ТИСЯ до кого, ПРИПАДА́ТИ до кого, ПІДГОРТА́ТИСЯ до кого, розм. (ніжно притискатися до кого-небудь); ЛИ́ПНУТИ до кого, розм., ПРИЛИПА́ТИ до кого, розм. (перев. без прихильності у відповідь). А дитиною мав ти такі чудово ніжні губенята й умів-єсь так любо й щиро пеститися коло матері (О. Кобилянська); Свиня підійшла, Хрюка та облизує його, а він думає, що се жінка колонього пестується (Г. Квітка-Основ'яненко); (Володимир:) Мушу я свій город захищати! Пусти мене, мамуню! (Ластиться до матері) (І. Кочерга); Ти змалку так любив мене, як пугу пес, Чого ж так лащишся тепер до мене, Йване? (Є. Гребінка); І лестячися до батька, мов кіточка, вона пішла з ним у покої (І. Франко); — Не треба, Хомо, від мене тетеритись, коли я до тебе голублюсь (Є. Гуцало); — Нема таких річей, щоб його (щастя) розказати, — так сказала Галочка, приголублюючись до нього (Г. Квітка-Основ'яненко); Катря так прилащалася до Килини, так почала примовляти, що та взяла до рук чашку і механічно випила з неї усе молоко (В. Кучер); Ой, дівчина-горлиця До козака горнеться (пісня); Коло Уляни тихенькими курчатками горнуться онуки (Григорій Тютюнник); — Соколе мій, козаче! — каже Катря, пригортаючись до його, — коли ж ти вернешся? (Марко Вовчок); Діти оточували його щільним колом, тулилися до нього, м'які й теплі (З. Тулуб); Казала дівка: "Семене, не притуляйся до мене!" (приказка); Як голубка полохлива, до свого подружжя хилилась (Орина) (П. Куліш); Цілує (Антей) її, вона прихиляється до нього з виразом невинно ображеної дитини (Леся Українка); До вчителя, соромлячись, схлипуючи і тремтячи, припадає Василина (М. Стельмах); Щось шепочучи, підгорталася (Маруся) ближче до опришка (Г. Хоткевич); З Наталкою він не товаришує, навіть у її бік не дивиться в класі, зате вже вона липне до нього, як до рідного брата (Є. Гуцало); Скільки не зачіпала вона — я був німий і глухий, а коли прилипала вже дуже гаряче, я починав гомоніти на весь сад (С. Васильченко).

ПРИВ'Я́ЗУВАТИСЯ також із сл. душею, серцем (звикати до когось, рідше чогось, почувати до нього прихильність, любов тощо), ПРИХИЛЯ́ТИСЯ, ПРИРОСТА́ТИ розм., ПРИСИХА́ТИ розм., ПРИВЕРТА́ТИСЯ діал. — Док.: прив'яза́тися, прихили́тися, прирости́, присо́хнути, приверну́тися. Він прив'язувався до Соломії, що огрядною постаттю нагадувала йому жінку (М. Коцюбинський); Грицько помічав, як Христя стала, мов нехотя, прихилятися до його (Панас Мирний); На подив Павлові, швидше за нього приросла (Марина) до нового місця (Ю. Мушкетик); За те хороше, людяне, що давав йому Сеспель, він непомітно присох до нього серцем (Ю. Збанацький); (Оксана:) А я відразу привернулась До тебе серцем за твою лагідність (Леся Українка).

ПРИХИЛИ́ТИСЯ (схиляючись, обпиратися об когось, щось), ПРИКЛОНИ́ТИСЯ, ПРИТКНУ́ТИСЯ, ПРИВАЛИ́ТИСЯ розм., ПРИСЛОНИ́ТИСЯ розм. рідше. — Недок.: прихиля́тися, приклоня́тися, притика́тися, прива́люватися, прислоня́тися. Василина прихилилась до груші й неначе задрімала (І. Нечуй-Левицький); Розкажу дружині вірній, Приклонившись до рамена, Казку мовою простою... (М. Рильський); Вона приткнулася головою на столі, на кулаці (Панас Мирний); Ногами він уперся в одну стінку траншеї, плечима привалився до другої (Ю. Смолич); Він сів долі і прислонився до стовбура (Леся Українка).

СЕЛИ́ТИСЯ (влаштовуватися жити — на незаселеному місці, в населеному пункті, в помешканні), ОСЕЛЯ́ТИСЯ, ОСЕ́ЛЮВАТИСЯ, ПОСЕЛЯ́ТИСЯ, ПРИМІЩА́ТИСЯ, ПРИМІ́ЩУВАТИСЯ, ПРИТУЛЯ́ТИСЯ (ПРИТУЛЮВАТИСЯ) розм., ПРИХИЛЯ́ТИСЯ розм.; ОСІДА́ТИ, ОСІДА́ТИСЯ розм., РОЗСІДА́ТИСЯ розм., ОСА́ДЖУВАТИСЯ рідше (обирати постійне місце проживання); ПІДСЕЛЯ́ТИСЯ, ПІДСЕ́ЛЮВАТИСЯ (селитися близько до когось або разом з кимсь); ПОМІЩА́ТИСЯ, РОЗМІЩА́ТИСЯ, РОЗМІ́ЩУВАТИСЯ (займати якесь приміщення під житло). — Док.: осели́тися, посели́тися, примісти́тися, притули́тися, прихили́тися, осі́сти, осі́стися, розсі́стися, осади́тися, підсели́тися, помісти́тися, розмісти́тися. Пішли, щоб землю озирать, Де їм показано селитись (І. Котляревський); — Я думаю оселитись аж за Дніпром в Лубнах (І. Нечуй-Левицький); Як оселяться у своїй хаті.., то всі примхи та вигадки де й подінуться (Л. Яновська); Вони поселилися в двох різних половинах хати (П. Загребельний); Рухаючись цілими ордами, вони (народи Сходу) осідали поблизу Дніпра (Г. Коцюба); Після розгону Січі Яновський безвиїзно осів у своєму зимовнику (С. Добровольський); Я, як бачите, кинув Вінницю і осівсь на якийсь час в Лопатинцях (М. Коцюбинський).