прогорати

ЗГОРІ́ТИ (знищитися вогнем), СПАЛИ́ТИСЯ, ПРОГОРІ́ТИ, ПЕРЕГОРІ́ТИ, ВИ́ГОРІТИ, СПОПЕЛІ́ТИ, ЗДИ́МІТИ (ЗДИМІ́ТИ) діал. (до кінця, до останку). — Недок.: згоря́ти (згора́ти), пали́тися, спа́люватися, прогоря́ти (прогора́ти), перегоря́ти (перегора́ти), вигоря́ти (вигора́ти), попелі́ти. У стайнях ревіла прив'язана худоба, душачись у диму і згоряючи живцем (О. Гончар); Добро палиться, та нічого не варить (М. Номис); Уночі в превеликий вітер загорілась невеличка халабудка, та од тієї халабудки спалився і ввесь хутір (О. Стороженко); Міст, перегорівши, з гуркотом повалився в воду (О. Гончар); — Нащо він штемпелі попсував?.. Треба кинути в огонь, нехай отам попеліють разом із свідоцтвами (Лесь Мартович); Слобода, здимівши, дотлівала в пожарищі (О. Ільченко). — Пор. I. горі́ти.

РОЗОРЯ́ТИСЯ (РОЗО́РЮВАТИСЯ) (позбуватися багатства, майна; впадати в злидні); ПРОГОРЯ́ТИ (ПРОГОРА́ТИ) розм. (зазнаючи невдачі в якихось справах); ПРОМО́ТУВАТИСЯ розм. (перев. від марнотратства). — Док.: розори́тися, прогорі́ти, промота́тися. — Немає у мене нічого, збіднів я зовсім, розорився (М. Чабанівський); Прогорівши на молотарках, дід Митро вдався до нової комерції: почав будувати млин-вітряк (В. Минко); (Петро:) Був у нас посередник, чоловік нічого собі, тільки все гроші позичав, через те і промотався (І. Карпенко-Карий).