прорізати

ВИСТРИГА́ТИ (зрізувати ножицями або машинкою волосся, вовну, утворюючи вільну смушку, плішинку тощо на чому-небудь), ПРОСТРИГА́ТИ, ПРОРІ́ЗУВАТИ (ПРОРІЗА́ТИ) рідко. — Док.: ви́стригти, простри́гти, прорі́зати. Вони (санітари) скинули з нього шапку, вистригли навколо рани волосся і змазали йодом (Григорій Тютюнник); Відьма.. тихенько підійшла до сплячого Івана й ножичками прорізала йому волосся навхрест (казка).

ЛУНА́ТИ (про звуки — поширюватися в просторі, ставати чутним), ЛИ́НУТИ поет., ЛЕТІ́ТИ, ЛИ́ТИСЯ, НЕСТИ́СЯ, ПІДНО́СИТИСЯ, ТЕКТИ́, ІТИ́ (ЙТИ́), ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ) підсил., РОЗРИВА́ТИСЯ підсил., РОЗТИНА́ТИСЯ підсил., ВИРИВА́ТИСЯ, ПІДІЙМА́ТИСЯ (ПІДНІМА́ТИСЯ) (перев. зі сл. голос, гомін, спів і т. ін.); РОЗНО́СИТИСЯ, ПРОНО́СИТИСЯ тільки 3 ос. (миттю розноситися), ЛІТА́ТИ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ (РОЗІХО́ДИТИСЯ рідко), РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ, РОЗСТЕ́ЛЮВАТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗДАВА́ТИСЯ рідше, РОЗПОЛО́НЮВАТИСЯ рідше (в різні боки); РОКОТА́ТИ (РОКОТІ́ТИ рідко) (про рокітливі звуки); ПРОРІ́ЗУВАТИ, ПРОРІЗА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОТИНА́ТИ (несподівано різко лунати, порушуючи тишу); ПРОРИВА́ТИСЯ (долаючи шумовий бар'єр, ставати чутним); ПРОБІГА́ТИ, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ (раптово виникаючи, поширюватися); РОЗЛУ́НЮВАТИ (поширюватися луною); ПА́ДАТИ розм. (перев. про різкі, уривчасті звуки). — Док.: пролуна́ти, поли́нути, полеті́ти, поли́тися, понести́ся, піднести́ся, потекти́, піти́, поплисти́, попливти́, уда́рити (вда́рити), розірва́тися, розітну́тися, ви́рватися, підійня́тися (підня́тися), рознести́ся, пронести́ся, розтекти́ся, розійти́ся, розлягти́ся, розстели́тися, розкоти́тися, розда́тися, розполони́тися, прорі́зати, прониза́ти, протну́ти, протя́ти, проляща́ти, прорва́тися, пробі́гти, прокоти́тися, упа́сти (впа́сти). Пісня лунала широко і бурхливо, як молода повінь (О. Гуреїв); Лине пісня в гаю солов'їна (В. Сосюра); Летів — розлягався той (батьків) вигук аж у край на Ланове, на Ставище (Є. Кротевич); Не хотілося їй зараз нічого, крім одного, — щоб пісня не кінчалась ніколи, щоб лилася й лилася отак, як вічна молодість, як її невгасиме перше кохання... (О. Гончар); Звуки дзвінків на хребті коня неслись далеко в глуху глибінь лісу й там десь ніби губились (О. Кобилянська); За місто, за села, за труд стариків Весільний, веселий підноситься спів (П. Усенко); І пісня текла, мов дзюрчання ключа (В. Бичко); Регочеться мій друг, і луна йде коридорами, як у лісі (Ю. Яновський); Мелодія пливла над сонними дахами, і дивно було чути її цієї темної ночі (О. Донченко); Хвильки звуків пливуть у дзвінкій тиші долини (С. Чорнобривець); Пісня розлягається. Всі люди збираються в одну купу і зазирають за кон, звідкіля плине пісня (І. Карпенко-Карий); От вдаряє акорд.., зразу стає спокійно і затишно (Ю. Смолич); За плечима у юрми билось і розривалось голосіння Маланки та плач жіночий (М. Коцюбинський); З того часу двічі на день над глибокою балкою розтинався голосний шкільний дзвоник (В. Кучер); З самого глибу душі виривається пісня і так любо ллється, так виливається поволі (Панас Мирний); І мідний роздільний дзвін розноситься вгорі, відраховуючи секунди, надаючи їм незвичайної ваги і значимості (Ю. Яновський); Нестямний крик пронісся над пасікою і помчався у ліс (Панас Мирний); Долинами пісня літає (Ю. Яновський); А з дверей троїцької церкви.. розтікався прекрасний християнський спів (М. Стельмах); То не срібний дзвоник дзвонить, то її (Галі) голос розходиться по двору (Панас Мирний); Розлягаються тії хори по хуторі і линуть далеко-далеко, в степ розлогий, перебивають один другого, то спільно лунають (Леся Українка); Чужим, далеким смутком розстелявся голос, тремтів невідомими сльозами-іскрами (С. Васильченко); О шостій годині, з першими вибухами в скелях, що гучною луною розкочувались по околицях, він ішов до котлована (Г. Коцюба); Щось важке упало, стукнуло — роздалася луна навкруги... (Панас Мирний); Пісня лине від серця .. Мов весняна ріка, розполонилися голоси (К. Гордієнко); На млинах вода шумить, стогне, рокоче... (Панас Мирний); Глядів (Борис) на бистро пливучу чисту воду, що стиха рокотіла, б'ючись об каміння (І. Франко); Час од часу тишу ночі прорізував хрускіт крижин, що ламалися на залізних хребтах передмостових "сторожів" (А. Шиян); Раптом ясний ранок пронизав дитячий розпачливий, обурений лемент (С. Васильченко); Ніч протинають залпи, крики... (В. Сосюра); Чистий дівочий сопрано, мов золотою ниткою, прорізав оксамитно чорну тишу (Дніпрова Чайка); Раптом крізь шум заводу проривається зойк (І. Микитенко); Грім пробігає над головами юнаків, блискавки яскравішають (В. Бабляк); Наче й тихі стояли дуби та клени і ясени, а все ж над лісом прокочувався таємничий, лякаючий шепіт (А. Шиян); Вийде, бувало, хтось із хати у літню чи в осінню ніч і чує, як далеко-далеко в полі пісня розлунює... (С. Олійник); З туману, як з хмари, плив голос і падав між люди (М. Коцюбинський); Дзвони несподівано впали (М. Коцюбинський). — Пор. доно́ситися.

ПРОРІ́ДЖУВАТИ (видаляти з рядків посіяних рослин зайві; взагалі видаляти рослини, усувати гілки у гущині, заростях), ПРОЧИЩА́ТИ, ПРОРІ́ЗУВАТИ (ПРОРІЗА́ТИ) спец., ПРОТЕРЕ́БЛЮВАТИ діал.; ПРОРИВА́ТИ, ПРОПО́ЛЮВАТИ (просапні культури); ПРОСА́ПУВАТИ (розпушуючи ґрунт). — Док.: проріди́ти, прочи́стити, прорі́зати, протереби́ти, прорва́ти, прополо́ти, просапа́ти. У період вегетації зміцнілі сходи (рапсу) боронують, проріджуючи їх так, щоб між рослинами залишалась відстань не більше 10-15 сантиметрів (з журналу); Пишно розрослися яблуні, а Олексій Михайлович з турботою помічав, як одна гілка глушила другу, ..і скільки тут треба докласти праці, щоб зрізати зайве віття, прорідити кожне дерево (О. Донченко); Приходили з дорослими діти, оглядали, прочищали свої посадки (О. Іваненко); Там, де нема потреби провадити поперечні розпушування і поля чисті від бур'янів, сходи прорізують культиватором з невеликими вирізами і короткими букетами (з журналу); (Килина:) Та я ж і цілий ліс продати рада, або протеребити, — був би ґрунт, як у людей, не ся чортівська пуща (Леся Українка); Тьотя Паша ціле літо Доглядала буряки .. їх полола, проривала, В полі цілі дні була (М. Познанська); Хлопцям хоч би й зараз оце кинутись прополювати моркву (О. Гончар); Катерина сиділа біля землянки, склавши стомлені руки на колінах, тіло в неї аж гуло, вона іще й картоплю на городі просапала... (Л. Первомайський).

ПЕРЕТИНА́ТИ (впоперек або навхрест пролягати по поверхні, ділячи її), ПЕРЕСІКА́ТИ, ПЕРЕРІ́ЗУВАТИ (ПЕРЕРІЗА́ТИ), ПЕРЕХРЕ́ЩУВАТИ, ПЕРЕКРЕ́СЛЮВАТИ, ПРОРІ́ЗУВАТИ (ПРОРІЗА́ТИ), ПРОТИНА́ТИ (про дорогу, вулицю, просіку тощо); ПЕРЕПИ́СУВАТИ (залишаючи слід у вигляді риски, смуги тощо). — Док.: перетя́ти (перетну́ти), пересі́кти, перері́зати, перехрести́ти, перекре́слити, прорі́зати, протну́ти (протя́ти), переписа́ти. Шляхом, що перетинав Київський тракт, їхало військо (Н. Рибак); Вулицю пересікали довгі тіні дерев (М. Ю. Тарновський); Дорогу перерізала велика балка, вкрита густою травою (А. Хижняк); Від хатки вузенька стежечка перехрещувала сей шлях і бігла до самого синього Дніпра (Марко Вовчок); На Перекопі, там, де дорога прорізує вал,.. застава перевіряє проїжджих (О. Гончар); З лівого і з правого боку протинали ту вуличку дві дороги (Лесь Мартович); Серед того зарева стовпом стояла кривава попруга і переписувала його надвоє (Панас Мирний).

ПРОНИКА́ТИ куди (про світло, запахи, звуки, повітря, рідину тощо — крізь отвори, щілини, негусту речовину потрапляти назовні або всередину чогось), ПРОХО́ДИТИ, ПРОБИВА́ТИСЯ, ПРОСО́ЧУВАТИСЯ, ПРОСОТУВАТИСЯ, ЦІДИ́ТИСЯ, ПРОЦІ́ДЖУВАТИСЯ, ПРОСЯКА́ТИ, ПРОБИРА́ТИСЯ розм., ДОБИРА́ТИСЯ розм., ПРОМИКА́ТИСЯ (ПРОМИ́КУВАТИСЯ) розм., ПРОЛА́ЗИТИ розм., ПРОЛІЗАТИ розм., ПРОКРАДА́ТИСЯ розм., ПРОЛИ́ЗУВАТИСЯ діал.; ПРОРИВА́ТИСЯ, ПРОДИРА́ТИСЯ, ВДИРА́ТИСЯ (УДИРА́ТИСЯ) (перев. раптово, сильним струменем); ПРОНИ́ЗУВАТИ що, ПРОРІ́ЗУВАТИ (ПРОРІЗА́ТИ) що, ПРОРІ́ЗУВАТИСЯ (ПРОРІЗА́ТИСЯ), ВРІ́ЗУВАТИСЯ (ВРІЗА́ТИСЯ), УРІ́ЗУВАТИСЯ (УРІЗА́ТИСЯ), ПРОСІВА́ТИСЯ, ПРОСІ́ЮВАТИСЯ, ПРОЗИРА́ТИ крізь що, ПРОЙМА́ТИ що, ПРОТИНА́ТИ що (про світлові промені); ВХО́ДИТИ (ВВІХО́ДИТИ) (УХО́ДИТИ) (УВІХО́ДИТИ) (всередину чогось). — Док.: прони́кнути (прони́кти), пройти́, проби́тися, просочи́тися, просотатися (просотитися рідше), проціди́тися, прося́кнути (прося́кти), пробра́тися, добра́тися (дібра́тися), промкну́тися, пролі́зти, прокра́стися, прорва́тися, продра́тися (проде́ртися), вде́ртися (уде́ртися), прониза́ти, прорі́зати, прорі́затися, врі́затися (урізатися), просі́ятися, прозирну́ти, пройня́ти, протну́ти (протя́ти), ввійти́ (увійти́). Крізь стіни в кімнату проникали приглушені звуки музики (С. Чорнобривець); Звуки проходять крізь стіни, і засуви хатні не можуть Їх зупинити (переклад М. Зерова); Ліс густий, дрімучий, темний, Споконвічний ліс росте, Не проб'ється навіть сонце Крізь гілля його густе (О. Олесь); З краників непомітними щілинами просочувалася пара (С. Чорнобривець); Короткий зимовий день тьмянів і просотувався надвечірньою синявою (С. Голованівський); Крізь щілини в дверях у хлів цідилося жовте світло (Ю. Мушкетик); Обоє курили. Дим сотався кільцями, проціджуючись у відчинене вікно (Є. Гуцало); Проміння сонця, майже поземне, просякло крізь густе мереживо листя (В. Собко); Мороз пробирався під одежу до тіла (В. Кучер); Дим з печів йде через вивід на горище й промикується через драниці (І. Нечуй-Левицький); Мороз розбивав стіни й пролазив у хату (Г. Епік); У щілини вікон прокрадалося виття завірюхи (І. Ле і О. Левада); Стіжки збіжжя й сіна виглядали мов купи розжареного вугля, а з їх середини де-де пролизувалися біляві огневі пасма (І. Франко); Всі шпилі чорніли в тіні, а між ними в долині проривався світ пучками, .. пронизував кожний верх дерева (І. Нечуй-Левицький); Спалахи пострілів продиралися крізь дим і водяні смерчі (Ю. Мушкетик); З вулиці у двері Вдирається весняний вітерець (В. Мисик); Сонце прорізувало чорну тінь густого лісу (Панас Мирний); Вже споночіло. Кілька ліхтарів слабеньким світлом прорізали темряву (Є. Гуцало); В хліві досить темно, тільки де-не-де крізь малі просвіти прорізується сонячне проміння знадвору (Леся Українка); Крізь щільне запинало хмар прорізався світляний меч променя (І. Волошин); У тишу високими металевими нотами врізається музика (В. Собко); Над колонами має бути різнокольорове скло, крізь яке просіватиметься сонячне проміння (Л. Смілянський); Сонце в місті прозира, — лискотить сосни кора... (П. Тичина); Не пройме сонце лип густих, Озерні плеса спокоєм налито (М. Шеремет); Мов якісь пожари в небі й на землі, Протинають хмари блискавок шаблі (В. Сосюра); Бліде зимове світло входило в хату знадвору (М. Коцюбинський). — Пор. 1. наби́тися.

ПРОТИНА́ТИ (розтинаючи гострим предметом, кулею тощо, робити в чомусь отвір, крізну рану), ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОРІ́ЗУВАТИ (ПРОРІЗА́ТИ), ПРОЙМА́ТИ, ПРОПО́РЮВАТИ. — Док.: протну́ти (протя́ти), прониза́ти, прорі́зати, пройня́ти, пропоро́ти. Віддай же Іуду на правий наш суд, На нашу козачу розправу: .. Я сам йому горло зубами протну (М. Старицький); Добула (Рогніда) ніж і протяла на руках Свена ремені, щоб він міг ворухнутися і повзати (Юліан Опільський); І знов картина. Стріляються. Щось гостре, гаряче пронизує його тіло в тому місці, де сидить образа, аж йому легше стає од того — і він труп, і він герой! (М. Коцюбинський); У дні війни, у дні боїв минулі, — У незабутній, у тривожний час, — знамено те не раз прошили кулі, Осколки мін прорізали не раз (В. Бичко); Одіссей його ранив — Списа блискучого вістрям лопатку пройняв йому наскрізь (переклад Бориса Тена); — Виявляється, це не рана, а так, щось дуже схоже на рекламу. Обшивку трохи пропороло, а кості навіть не торкнулось (В. Собко). — Пор. 1. проко́лювати.

РОЗТИНА́ТИ (швидким рухом розділяти повітря, воду і т. ін.), ПРОРІ́ЗУВАТИ (ПРОРІЗАТИ), РОЗРІ́ЗУВАТИ (РОЗРІЗА́ТИ рідше), ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОШИВА́ТИ, РОЗСІКА́ТИ рідше. — Док.: розітну́ти, розтя́ти, прорі́зати, розрі́зати, прониза́ти, проши́ти, розсікти́. Міни знов розтинають повітря, б'ють сухими ударами в землю (О. Гончар); Назустріч нам твердий вітрюга: його ж пропелер проріза (П. Тичина); Світло там простяглося від сходу, .. Корабель наш розрізує воду (Леся Українка); Мчить та пронизує (кінь) повітря, мов біла стріла (Т. Масенко); Розгойдує її (шаланду) море, кидає через хвилі, прошиває нею хвилі (Ю. Яновський); Той поїзд і справді був схожий на птицю, Яка розсікає супрутні вітри (В. Бичко).

ВИСТРИГА́ТИ (зрізувати ножицями або машинкою волосся, вовну, утворюючи вільну смушку, плішинку тощо на чому-небудь), ПРОСТРИГА́ТИ, ПРОРІ́ЗУВАТИ (ПРОРІЗА́ТИ) рідко. — Док.: ви́стригти, простри́гти, прорі́зати. Вони (санітари) скинули з нього шапку, вистригли навколо рани волосся і змазали йодом (Григорій Тютюнник); Відьма.. тихенько підійшла до сплячого Івана й ножичками прорізала йому волосся навхрест (казка).

ЛУНА́ТИ (про звуки — поширюватися в просторі, ставати чутним), ЛИ́НУТИ поет., ЛЕТІ́ТИ, ЛИ́ТИСЯ, НЕСТИ́СЯ, ПІДНО́СИТИСЯ, ТЕКТИ́, ІТИ́ (ЙТИ́), ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ) підсил., РОЗРИВА́ТИСЯ підсил., РОЗТИНА́ТИСЯ підсил., ВИРИВА́ТИСЯ, ПІДІЙМА́ТИСЯ (ПІДНІМА́ТИСЯ) (перев. зі сл. голос, гомін, спів і т. ін.); РОЗНО́СИТИСЯ, ПРОНО́СИТИСЯ тільки 3 ос. (миттю розноситися), ЛІТА́ТИ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ (РОЗІХО́ДИТИСЯ рідко), РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ, РОЗСТЕ́ЛЮВАТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗДАВА́ТИСЯ рідше, РОЗПОЛО́НЮВАТИСЯ рідше (в різні боки); РОКОТА́ТИ (РОКОТІ́ТИ рідко) (про рокітливі звуки); ПРОРІ́ЗУВАТИ, ПРОРІЗА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОТИНА́ТИ (несподівано різко лунати, порушуючи тишу); ПРОРИВА́ТИСЯ (долаючи шумовий бар'єр, ставати чутним); ПРОБІГА́ТИ, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ (раптово виникаючи, поширюватися); РОЗЛУ́НЮВАТИ (поширюватися луною); ПА́ДАТИ розм. (перев. про різкі, уривчасті звуки). — Док.: пролуна́ти, поли́нути, полеті́ти, поли́тися, понести́ся, піднести́ся, потекти́, піти́, поплисти́, попливти́, уда́рити (вда́рити), розірва́тися, розітну́тися, ви́рватися, підійня́тися (підня́тися), рознести́ся, пронести́ся, розтекти́ся, розійти́ся, розлягти́ся, розстели́тися, розкоти́тися, розда́тися, розполони́тися, прорі́зати, прониза́ти, протну́ти, протя́ти, проляща́ти, прорва́тися, пробі́гти, прокоти́тися, упа́сти (впа́сти). Пісня лунала широко і бурхливо, як молода повінь (О. Гуреїв); Лине пісня в гаю солов'їна (В. Сосюра); Летів — розлягався той (батьків) вигук аж у край на Ланове, на Ставище (Є. Кротевич); Не хотілося їй зараз нічого, крім одного, — щоб пісня не кінчалась ніколи, щоб лилася й лилася отак, як вічна молодість, як її невгасиме перше кохання... (О. Гончар); Звуки дзвінків на хребті коня неслись далеко в глуху глибінь лісу й там десь ніби губились (О. Кобилянська); За місто, за села, за труд стариків Весільний, веселий підноситься спів (П. Усенко); І пісня текла, мов дзюрчання ключа (В. Бичко); Регочеться мій друг, і луна йде коридорами, як у лісі (Ю. Яновський); Мелодія пливла над сонними дахами, і дивно було чути її цієї темної ночі (О. Донченко); Хвильки звуків пливуть у дзвінкій тиші долини (С. Чорнобривець); Пісня розлягається. Всі люди збираються в одну купу і зазирають за кон, звідкіля плине пісня (І. Карпенко-Карий); От вдаряє акорд.., зразу стає спокійно і затишно (Ю. Смолич); За плечима у юрми билось і розривалось голосіння Маланки та плач жіночий (М. Коцюбинський); З того часу двічі на день над глибокою балкою розтинався голосний шкільний дзвоник (В. Кучер); З самого глибу душі виривається пісня і так любо ллється, так виливається поволі (Панас Мирний); І мідний роздільний дзвін розноситься вгорі, відраховуючи секунди, надаючи їм незвичайної ваги і значимості (Ю. Яновський); Нестямний крик пронісся над пасікою і помчався у ліс (Панас Мирний); Долинами пісня літає (Ю. Яновський); А з дверей троїцької церкви.. розтікався прекрасний християнський спів (М. Стельмах); То не срібний дзвоник дзвонить, то її (Галі) голос розходиться по двору (Панас Мирний); Розлягаються тії хори по хуторі і линуть далеко-далеко, в степ розлогий, перебивають один другого, то спільно лунають (Леся Українка); Чужим, далеким смутком розстелявся голос, тремтів невідомими сльозами-іскрами (С. Васильченко); О шостій годині, з першими вибухами в скелях, що гучною луною розкочувались по околицях, він ішов до котлована (Г. Коцюба); Щось важке упало, стукнуло — роздалася луна навкруги... (Панас Мирний); Пісня лине від серця .. Мов весняна ріка, розполонилися голоси (К. Гордієнко); На млинах вода шумить, стогне, рокоче... (Панас Мирний); Глядів (Борис) на бистро пливучу чисту воду, що стиха рокотіла, б'ючись об каміння (І. Франко); Час од часу тишу ночі прорізував хрускіт крижин, що ламалися на залізних хребтах передмостових "сторожів" (А. Шиян); Раптом ясний ранок пронизав дитячий розпачливий, обурений лемент (С. Васильченко); Ніч протинають залпи, крики... (В. Сосюра); Чистий дівочий сопрано, мов золотою ниткою, прорізав оксамитно чорну тишу (Дніпрова Чайка); Раптом крізь шум заводу проривається зойк (І. Микитенко); Грім пробігає над головами юнаків, блискавки яскравішають (В. Бабляк); Наче й тихі стояли дуби та клени і ясени, а все ж над лісом прокочувався таємничий, лякаючий шепіт (А. Шиян); Вийде, бувало, хтось із хати у літню чи в осінню ніч і чує, як далеко-далеко в полі пісня розлунює... (С. Олійник); З туману, як з хмари, плив голос і падав між люди (М. Коцюбинський); Дзвони несподівано впали (М. Коцюбинський). — Пор. доно́ситися.

ПРОРІ́ДЖУВАТИ (видаляти з рядків посіяних рослин зайві; взагалі видаляти рослини, усувати гілки у гущині, заростях), ПРОЧИЩА́ТИ, ПРОРІ́ЗУВАТИ (ПРОРІЗА́ТИ) спец., ПРОТЕРЕ́БЛЮВАТИ діал.; ПРОРИВА́ТИ, ПРОПО́ЛЮВАТИ (просапні культури); ПРОСА́ПУВАТИ (розпушуючи ґрунт). — Док.: проріди́ти, прочи́стити, прорі́зати, протереби́ти, прорва́ти, прополо́ти, просапа́ти. У період вегетації зміцнілі сходи (рапсу) боронують, проріджуючи їх так, щоб між рослинами залишалась відстань не більше 10-15 сантиметрів (з журналу); Пишно розрослися яблуні, а Олексій Михайлович з турботою помічав, як одна гілка глушила другу, ..і скільки тут треба докласти праці, щоб зрізати зайве віття, прорідити кожне дерево (О. Донченко); Приходили з дорослими діти, оглядали, прочищали свої посадки (О. Іваненко); Там, де нема потреби провадити поперечні розпушування і поля чисті від бур'янів, сходи прорізують культиватором з невеликими вирізами і короткими букетами (з журналу); (Килина:) Та я ж і цілий ліс продати рада, або протеребити, — був би ґрунт, як у людей, не ся чортівська пуща (Леся Українка); Тьотя Паша ціле літо Доглядала буряки .. їх полола, проривала, В полі цілі дні була (М. Познанська); Хлопцям хоч би й зараз оце кинутись прополювати моркву (О. Гончар); Катерина сиділа біля землянки, склавши стомлені руки на колінах, тіло в неї аж гуло, вона іще й картоплю на городі просапала... (Л. Первомайський).

ПЕРЕТИНА́ТИ (впоперек або навхрест пролягати по поверхні, ділячи її), ПЕРЕСІКА́ТИ, ПЕРЕРІ́ЗУВАТИ (ПЕРЕРІЗА́ТИ), ПЕРЕХРЕ́ЩУВАТИ, ПЕРЕКРЕ́СЛЮВАТИ, ПРОРІ́ЗУВАТИ (ПРОРІЗА́ТИ), ПРОТИНА́ТИ (про дорогу, вулицю, просіку тощо); ПЕРЕПИ́СУВАТИ (залишаючи слід у вигляді риски, смуги тощо). — Док.: перетя́ти (перетну́ти), пересі́кти, перері́зати, перехрести́ти, перекре́слити, прорі́зати, протну́ти (протя́ти), переписа́ти. Шляхом, що перетинав Київський тракт, їхало військо (Н. Рибак); Вулицю пересікали довгі тіні дерев (М. Ю. Тарновський); Дорогу перерізала велика балка, вкрита густою травою (А. Хижняк); Від хатки вузенька стежечка перехрещувала сей шлях і бігла до самого синього Дніпра (Марко Вовчок); На Перекопі, там, де дорога прорізує вал,.. застава перевіряє проїжджих (О. Гончар); З лівого і з правого боку протинали ту вуличку дві дороги (Лесь Мартович); Серед того зарева стовпом стояла кривава попруга і переписувала його надвоє (Панас Мирний).

ПРОКЛАДА́ТИ (дорогу, стежку — утворювати, йдучи, ходячи, їдучи, їздячи), ТОРУВА́ТИ, УТОРО́ВУВАТИ (ВТОРО́ВУВАТИ), УБИВА́ТИ (ВБИВА́ТИ), ПРОБИВА́ТИ, ПРОВО́ДИТИ, ПРОТИРА́ТИ діал.; ТОПТА́ТИ, ПРОТО́ПТУВАТИ, УТО́ПТУВАТИ (ВТО́ПТУВАТИ), ВИТО́ПТУВАТИ (часто ходячи); ПРОЛА́МУВАТИ, ПРОЛО́МЛЮВАТИ (із зусиллям; долаючи перешкоди); ПРОКИДА́ТИ, ПРОРІЗА́ТИ (ПРОРІ́ЗУВАТИ) (відкидаючи щось, розчищаючи). — Док.: прокла́сти, проложи́ти розм. проторува́ти, уторува́ти (вторува́ти), уби́ти (вби́ти), проби́ти, провести́, проте́рти, утопта́ти (втопта́ти), протопта́ти, ви́топтати, ви́тупати розм. пролама́ти, проломи́ти, проки́дати, проки́нути́, прорі́зати. На дні тієї щілини був мочар, росла осока та очерет, так що ніяк не можна було тудою прокласти шлях (І. Нечуй-Левицький); Василь перший кинувся проложити дорогу, — та так нічого і не зробив (Панас Мирний); Доріжку до троянди уторовує той, хто її прищепив (М. Томчаній); (Річард:) Ти ж певне довго проблукав у пущі? Тяжка дорога? (Джонатан:) Ні, тепер не дуже, за стільки часу вторували люди (Леся Українка); Ти до мене, молодої, чорну стежечку убив (пісня); Похмурі сосни-велетні суворо дивилися на чотирьох комсомольців, що вперто пробивали собі шлях у дикі нетрі (О. Донченко); Зима була, замерз зелений Сян, І по блискучім ледовім помості Гладкий протерли шлях мужицькі сани (І. Франко); На кожнім кроці здається тобі, що от натрапив на стежку, а стежки тут зроду не було, Та й хто її топтав би? (Г. Хоткевич); До твого омріяного дому, Де колись ти винесла води, Три весни шукав я путь знайому, Три зими протоптував сліди (В. Бичко); Втоптала стежку (титарівна) на могилу, Все виглядать його ходила (Т. Шевченко); Тут я всі стежечки витоптав (С. Журахович); Ой хто ж цюю стежечку витупав, до тебе ходячи? (Словник Б. Грінченка); Вергав, вергав (ведмідь), аж утомився — пішов, напився води, як зачав знову ламати!.. От-от стежечку проламає! (казка); Почув цю звістку Йван, панотців наймит, та й обібрався проломити Славкові дорогу (Лесь Мартович); Сніги впали великі, і Андрій радо прокидає од порога до воріт стежку (М. Коцюбинський); Псович.. зганяв од порога цілі юрми кріпаків до парку, де вони з ранку до ночі косили трави, прорізували нові стежки, алеї (В. Гжицький).

ПРОТИНА́ТИ (розтинаючи гострим предметом, кулею тощо, робити в чомусь отвір, крізну рану), ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОРІ́ЗУВАТИ (ПРОРІЗА́ТИ), ПРОЙМА́ТИ, ПРОПО́РЮВАТИ. — Док.: протну́ти (протя́ти), прониза́ти, прорі́зати, пройня́ти, пропоро́ти. Віддай же Іуду на правий наш суд, На нашу козачу розправу: .. Я сам йому горло зубами протну (М. Старицький); Добула (Рогніда) ніж і протяла на руках Свена ремені, щоб він міг ворухнутися і повзати (Юліан Опільський); І знов картина. Стріляються. Щось гостре, гаряче пронизує його тіло в тому місці, де сидить образа, аж йому легше стає од того — і він труп, і він герой! (М. Коцюбинський); У дні війни, у дні боїв минулі, — У незабутній, у тривожний час, — знамено те не раз прошили кулі, Осколки мін прорізали не раз (В. Бичко); Одіссей його ранив — Списа блискучого вістрям лопатку пройняв йому наскрізь (переклад Бориса Тена); — Виявляється, це не рана, а так, щось дуже схоже на рекламу. Обшивку трохи пропороло, а кості навіть не торкнулось (В. Собко). — Пор. 1. проко́лювати.

РОЗТИНА́ТИ (швидким рухом розділяти повітря, воду і т. ін.), ПРОРІ́ЗУВАТИ (ПРОРІЗАТИ), РОЗРІ́ЗУВАТИ (РОЗРІЗА́ТИ рідше), ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОШИВА́ТИ, РОЗСІКА́ТИ рідше. — Док.: розітну́ти, розтя́ти, прорі́зати, розрі́зати, прониза́ти, проши́ти, розсікти́. Міни знов розтинають повітря, б'ють сухими ударами в землю (О. Гончар); Назустріч нам твердий вітрюга: його ж пропелер проріза (П. Тичина); Світло там простяглося від сходу, .. Корабель наш розрізує воду (Леся Українка); Мчить та пронизує (кінь) повітря, мов біла стріла (Т. Масенко); Розгойдує її (шаланду) море, кидає через хвилі, прошиває нею хвилі (Ю. Яновський); Той поїзд і справді був схожий на птицю, Яка розсікає супрутні вітри (В. Бичко).