просотуватися

ВИЛИВА́ТИСЯ (текти звідки-небудь назовні), ПРОЛИВА́ТИСЯ, ВИТІКА́ТИ (струменем або краплями); ВИБІГА́ТИ, ЗБІГА́ТИ (під час кипіння); ПРОСО́ЧУВАТИСЯ, ПРОСО́ТУВАТИСЯ розм. (поступово крізь що-небудь). — Док.: ви́литися, проли́тися, ви́ллятися рідше пролля́тися рідше ви́текти, ви́бігти, збі́гти, просочи́тися, просоти́тися, просота́тися. Вода виливалась двома струмочками з куточків уст (пораненого) (В. Гжицький); Вогонь.. притух у тому місці, де пролилось вино (С. Скляренко); Поруч із пам'ятником помітили струмок, що витікав із розколини іржавої скелі (З. Тулуб); Що з горшка вибіжить, то не позбираєш (М. Номис); В печі щось.. засичало. То збігав куліш (М. Коцюбинський); Вода невеличкими краплинами почала просочуватись крізь пісок (М. Коцюбинський).

ВИТІКА́ТИ (про рідину — рухатися, виділятися звідки-небудь струменем або краплями), ВИХО́ДИТИ, СОЧИ́ТИСЯ, ТОЧИ́ТИСЯ, ВИТО́ЧУВАТИСЯ, ВИСО́ЧУВАТИСЯ, СЛЬОЗИ́ТИ, СЛЬОЗИ́ТИСЯ, ПРОТІКА́ТИ, ПРОСО́ЧУВАТИСЯ, ПРОСО́ТУВАТИСЯ розм. (поступово крізь що-небудь); СТІКА́ТИ (у якесь вмістилище). — Док.: ви́текти, ви́литися, ви́йти, ви́точитися, ви́сочитися, протекти́, просочи́тися, просоти́тися, просота́тися, стекти́. У воді кров витікає з розтятих вен непомітно (Ю. Смолич); Поруч із пам'ятником помітили струмок, що витікав із розколини іржавої скелі (З. Тулуб); І витоплений із руди метал з печей виходить (Н. Забіла); З невеликого вим'я (кізки) сочилося молоко (М. Стельмах); З руки в нього точилася кров (П. Панч); Інна відчула себе так, наче вся кров раптом виточилася з її тіла (Ю. Шовкопляс); Оглянув Кметик обережно бузька, розпука тяженька огорнула його душу: ліва нога в коліні надвоє зламана, а з-під лівого крила сльозить кров (С. Ковалів); Теплий сік З дерев розчахнутих помалу Сльозивсь (М. Стельмах); Крізь стелю вода протікала (Леся Українка); Вода невеличкими краплинами почала просочуватись крізь пісок (М. Коцюбинський); Потім він.. підставляє глек, Щоб із берези в глек його стікала Вода живлюща (М. Рильський).

ПРОБИРА́ТИСЯ (іти, їхати, проходити кудись з труднощами, долаючи перешкоди тощо), ПРОБИВА́ТИСЯ, ПРОРИВА́ТИСЯ, ПРОДИРА́ТИСЯ підсил., ПРОСО́ЧУВАТИСЯ розм., ПРОСО́ТУВАТИСЯ розм., ДЕ́РТИСЯ (ДРА́ТИСЯ) розм., ПРОДРЯ́ПУВАТИСЯ розм.; ТИ́СНУТИСЯ, ПРОТИСКА́ТИСЯ, ТІСНИ́ТИСЯ, ТО́ВПИТИСЯ розм., ПРОТО́ВПЛЮВАТИСЯ розм., ПХА́ТИСЯ розм., ПРОПИХА́ТИСЯ розм., ПЕРЕПИХА́ТИСЯ розм., ЛІ́ЗТИ розм., ПРОЛА́ЗИТИ розм., ПРОЛІЗА́ТИ розм., ПРОСО́ВУВАТИСЯ (ПРОСУВА́ТИСЯ) розм. (між кимсь, чимсь); ПРОКРАДА́ТИСЯ, ПРОХО́ПЛЮВАТИСЯ, ПРОСЛИЗА́ТИ, ПРОШМИ́ГУВАТИ розм. (швидко, непомітно). — Док.: пробра́тися, проби́тися, прорва́тися, продра́тися (проде́ртися), просочи́тися, просота́тися (просотитися рідше), продря́патися, проти́снутися, проти́скатися, протісни́тися, пото́впитися, дото́впитися, прото́впитися, пропха́тися (пропхну́тися), перепха́тися (перепхну́тися), пролі́зти, просу́нутися, прокра́стися, прохопи́тися, прослизну́ти, прошмигну́ти. Нелегко було пробиратися тим лісом, та Іван взяв до рук меча й став собі прорубувати дорогу (казка); Ішли (полонянки) ночами, обминаючи села і міста. Лісами пробивалися, відгадуючи шлях по зорях (І. Цюпа); — Вони прорвалися крізь збуджений натовп (В. Кучер); Мандрівники швидко продиралися крізь нетрі (М. Трублаїні); Я знову відчув під собою ті хребти, по яких ми торік дерлися на захід (О. Гончар); Як я тудою уперше продряпався, то пика в мене стала, як писанка (Марко Вовчок); — Коло яток людей — тьма-тьмуща, наче на Великдень. Тиснемось і ми туди (М. Стельмах); Замість розширятися, дедалі вужчає тунель, котрим захоплено женемося, і все тяжче стає протискатися (О. Забужко); Народ за військом копошився, Всяк товпився, всяк ліз, тіснився, Побоїщу щоб зріть кінець (І. Котляревський); За народом так насилу протовпилися (попи) до хати (Г. Квітка-Основ'яненко); Церква заметушилася. Став мир до дверей пхатись, стали люди виходити (Марко Черемшина); Мама бере його за руку й веде до костьолу. Ледве можуть перепхатися (А. Крушельницький); Фотографи пролазили крізь натовп аж до комісара (Ю. Яновський); Густі ліси вкривали гори й яри, неначе густе руно, в котрому навіть було трудно пролізти людині, а конем не можна було пропхатись нізащо в світі (І. Нечуй-Левицький); Треба прокрадатися царинками, по мокрій траві, треба обережно через воринє штрикати, аби не заскрипіло, аби псів не будило (Г. Хоткевич); Міст і проспект були пустинні — вони були нічиї, але й прохопитися через них під вогнем козачої польової артилерії змоги не було (Ю. Смолич); Загін мав непомітно прослизнути між цими селами, аби ніде не виявити себе і не ув'язатися в бій (І. Головченко і О. Мусієнко); Щораз, коли Петро Дорощук підходив до своєї оселі, йому завжди хотілося прошмигнути через Гилаків двір непоміченим (М. Ю. Тарновський).

ПРОНИКА́ТИ куди (про світло, запахи, звуки, повітря, рідину тощо — крізь отвори, щілини, негусту речовину потрапляти назовні або всередину чогось), ПРОХО́ДИТИ, ПРОБИВА́ТИСЯ, ПРОСО́ЧУВАТИСЯ, ПРОСОТУВАТИСЯ, ЦІДИ́ТИСЯ, ПРОЦІ́ДЖУВАТИСЯ, ПРОСЯКА́ТИ, ПРОБИРА́ТИСЯ розм., ДОБИРА́ТИСЯ розм., ПРОМИКА́ТИСЯ (ПРОМИ́КУВАТИСЯ) розм., ПРОЛА́ЗИТИ розм., ПРОЛІЗАТИ розм., ПРОКРАДА́ТИСЯ розм., ПРОЛИ́ЗУВАТИСЯ діал.; ПРОРИВА́ТИСЯ, ПРОДИРА́ТИСЯ, ВДИРА́ТИСЯ (УДИРА́ТИСЯ) (перев. раптово, сильним струменем); ПРОНИ́ЗУВАТИ що, ПРОРІ́ЗУВАТИ (ПРОРІЗА́ТИ) що, ПРОРІ́ЗУВАТИСЯ (ПРОРІЗА́ТИСЯ), ВРІ́ЗУВАТИСЯ (ВРІЗА́ТИСЯ), УРІ́ЗУВАТИСЯ (УРІЗА́ТИСЯ), ПРОСІВА́ТИСЯ, ПРОСІ́ЮВАТИСЯ, ПРОЗИРА́ТИ крізь що, ПРОЙМА́ТИ що, ПРОТИНА́ТИ що (про світлові промені); ВХО́ДИТИ (ВВІХО́ДИТИ) (УХО́ДИТИ) (УВІХО́ДИТИ) (всередину чогось). — Док.: прони́кнути (прони́кти), пройти́, проби́тися, просочи́тися, просотатися (просотитися рідше), проціди́тися, прося́кнути (прося́кти), пробра́тися, добра́тися (дібра́тися), промкну́тися, пролі́зти, прокра́стися, прорва́тися, продра́тися (проде́ртися), вде́ртися (уде́ртися), прониза́ти, прорі́зати, прорі́затися, врі́затися (урізатися), просі́ятися, прозирну́ти, пройня́ти, протну́ти (протя́ти), ввійти́ (увійти́). Крізь стіни в кімнату проникали приглушені звуки музики (С. Чорнобривець); Звуки проходять крізь стіни, і засуви хатні не можуть Їх зупинити (переклад М. Зерова); Ліс густий, дрімучий, темний, Споконвічний ліс росте, Не проб'ється навіть сонце Крізь гілля його густе (О. Олесь); З краників непомітними щілинами просочувалася пара (С. Чорнобривець); Короткий зимовий день тьмянів і просотувався надвечірньою синявою (С. Голованівський); Крізь щілини в дверях у хлів цідилося жовте світло (Ю. Мушкетик); Обоє курили. Дим сотався кільцями, проціджуючись у відчинене вікно (Є. Гуцало); Проміння сонця, майже поземне, просякло крізь густе мереживо листя (В. Собко); Мороз пробирався під одежу до тіла (В. Кучер); Дим з печів йде через вивід на горище й промикується через драниці (І. Нечуй-Левицький); Мороз розбивав стіни й пролазив у хату (Г. Епік); У щілини вікон прокрадалося виття завірюхи (І. Ле і О. Левада); Стіжки збіжжя й сіна виглядали мов купи розжареного вугля, а з їх середини де-де пролизувалися біляві огневі пасма (І. Франко); Всі шпилі чорніли в тіні, а між ними в долині проривався світ пучками, .. пронизував кожний верх дерева (І. Нечуй-Левицький); Спалахи пострілів продиралися крізь дим і водяні смерчі (Ю. Мушкетик); З вулиці у двері Вдирається весняний вітерець (В. Мисик); Сонце прорізувало чорну тінь густого лісу (Панас Мирний); Вже споночіло. Кілька ліхтарів слабеньким світлом прорізали темряву (Є. Гуцало); В хліві досить темно, тільки де-не-де крізь малі просвіти прорізується сонячне проміння знадвору (Леся Українка); Крізь щільне запинало хмар прорізався світляний меч променя (І. Волошин); У тишу високими металевими нотами врізається музика (В. Собко); Над колонами має бути різнокольорове скло, крізь яке просіватиметься сонячне проміння (Л. Смілянський); Сонце в місті прозира, — лискотить сосни кора... (П. Тичина); Не пройме сонце лип густих, Озерні плеса спокоєм налито (М. Шеремет); Мов якісь пожари в небі й на землі, Протинають хмари блискавок шаблі (В. Сосюра); Бліде зимове світло входило в хату знадвору (М. Коцюбинський). — Пор. 1. наби́тися.

I. ПРОСО́ЧУВАТИСЯ (про воду або іншу рідину — поступово проникати у щось, перев. сухе, тверде), ПРОТІКА́ТИ, ПРОСМО́КТУВАТИСЯ, ВСО́ТУВАТИСЯ (УСО́ТУВАТИСЯ), ВСЯКА́ТИ (УСЯКА́ТИ), ПРОСО́ТУВАТИСЯ розм., ПРОСИСА́ТИСЯ розм., ВСО́ЧУВАТИСЯ (УСО́ЧУВАТИСЯ) розм. — Док.: просочи́тися, протекти́, просмокта́тися, всота́тися (усота́тися), вся́кнути (уся́кнути), просота́тися, просотитися, просса́тися, всочи́тися (усочи́тися). З водою просочуються в пісок частинки глини (О. Донченко); Втопили (дітей) фашисти вночі. Поміж кості дрібні протікають ключі, Протікають студені... (М. Стельмах); Води морські приснявіють, у лоно землі просмоктавшись (переклад М. Зерова); Осінь шуміла нічними дощами, а вдень ці дощі всотувались у землю (С. Скляренко); Як та вода, що всякла в твердь скали, Граніт розколе, ставши взимку льодом, Так сумніви тебе зруйнують згодом, Якщо вони у душу заповзли (Д. Павличко); Вода .. затопила половину греблі, поняла зелену смугу дерну і просисалась в глиняну смугу (І. Нечуй-Левицький); Скинув (Василь) одну із корчаг зі столу, червоне вино струмком потекло з неї, а кривава пляма ще довго всочувалась у пісок (С. Скляренко).