скавчати

I. ВИ́ТИ (перев. про собак, вовків — видавати протяжні, високі та жалібні звуки), ЗАВИВА́ТИ, ЗАВО́ДИТИ, СКАВУЧА́ТИ, СКАВЧА́ТИ, СКАВУЛІ́ТИ (повискуючи, стиха). Чути,.. як десь далеко-далеко виє собака (М. Чабанівський); Ані півня, ні собаки: Тілько із-за гаю Десь далеко сіроманці Вовки завивають (Т. Шевченко); За нею тріск, гук,.. заводять сови, крякають ворони (Н. Кобринська); Молодиця.. почала гукати на собаку. Собака одбіг на вгород та скавучав (Панас Мирний); Собака скавуліла коло хати голодним, жалісним голосом (О. Кобилянська).