скніти

БОЛІ́ТИ (звичайно із сл. душа, серце — відчувати біль від неспокою, тривоги, хвилювання і т. ін.), НИ́ТИ підсил., СКНІ́ТИ підсил., РОЗРИВА́ТИСЯ підсил., розм., СКІ́МЛИТИ безос., розм., СКЕМІ́ТИ підсил.розм., рідше; ЩЕМІ́ТИ підсил. (ужив. і для вираження відчуття тривожно-солодкого душевного болю). І серце жде чогось. Болить, болить, і плаче, і не спить, Мов негодована дитина (Т. Шевченко); Єремія пішов над річку. Прохолода повіяла на його з вогкої низини, прохолодила його гарячий вид, запечені смажні уста. А запекле серце усе нило та боліло, неначе роз'ятрена рана (І. Нечуй-Левицький); Княжич Святослав десницею своєю мусив стверджувати цей закон і покон, судив, робив правду, хоч часом у нього й скніло при цьому серце (С. Скляренко); Ти минаєш мене, ти минаєш мене, Коли часом тебе я стрічаю, А коли твоя постать востаннє мигне, Розривається серце з одчаю! (М. Вороний); Рана майже не боліла.. Але серце скеміло глибоким напосідливим болем (З. Тулуб); Моя душа чекає дива І вся тривогою щемить — Десь недалеко мить щаслива, Мого життя найкраща мить (Д. Павличко).

ЖИВОТІ́ТИ (жити в тяжких умовах; існувати без розвитку, перебувати у стані поступового занепаду), СКНІ́ТИ, НИ́ДІТИ. (Івась:) Чи подумали ви, що в цьому льоху на моїх очах не живе, а животіє троє нещасних, найближчих мені людей? (Мирослав Ірчан); Раніше в селі школа ледве животіла, а в революцію і зовсім закрилась (М. Стельмах); Уперед! Годі скніти рабами, Час кормигу гидливу знести! (П. Грабовський); Як хороше! ..Яке щастя, що не гнию в ямі, не нидію в рабстві (О. Досвітній). — Пор. 1. бідува́ти.

НУДЬГУВА́ТИ (відчувати гнітючий душевний стан від бездіяльності, відсутності розваг, інтересу до навколишнього), НУ́ДИ́ТИСЯ, СКУЧА́ТИ рідше; НИ́ДІТИ, СКНІ́ТИ, МАРУ́ДИТИСЯ розм., ТОМИ́ТИСЯ (знемагаючи від бездіяльності, одноманітності кого-, чого-небудь); ХАНДРИ́ТИ розм., КИ́СНУТИ розм. (перебуваючи в пригніченому стані). Дівчата сиділи в кімнаті з відчиненим вікном і нудьгували (Ю. Яновський); Нудився (Антосьо), марудився, чогось хотілось — і сам не знав чого (А. Свидницький); В цей день (неділю) працювати — від Бога гріх, а від людей — сором. Тож і доводилось скніти в самоті з думами своїми (І. Цюпа); Відчувши в собі неспокій, ..Ольга сумувала, хандрила, не знаходила собі місця (А. Іщук); Терентій поснував по подвір'ї, ..зайшов до хати, щось буркнув Дарині, яка все кисла після смерті дитини (М. Стельмах). — Пор. сумува́ти.