спахати

ЗАГОРІ́ТИСЯ (почати горіти), ЗАЙНЯ́ТИСЯ, ЗАПАЛИ́ТИСЯ, СПАЛАХНУ́ТИ, СПАХНУ́ТИ, ЗАПАЛА́ТИ, ЗАПАЛАХКОТІ́ТИ, БЛИ́СНУТИ, ПАЛАХНУ́ТИ розм. (раптово й швидко); ЗАТЕПЛИ́ТИСЯ розм. заст. (про слабкий вогонь свічки, лампадки). — Недок.: загоря́тися (загора́тися), займа́тися, запа́люватися, спала́хувати, спала́хкувати розм. спаха́ти, спа́хувати, бли́скати. Загорілася коло дороги скирта соломи (Ю. Яновський); Полум'я спахнуло, і швидко зайнялася брама, зайнялася й дерев'яна башта над брамою (І. Нечуй-Левицький); Швидко запалився огонь з сухої лучини, наче горючий стіг сіна (Юліан Опільський); Суха трава спалахнула (Г. Хоткевич); Барикада .. затріщала й одразу запалала (Г. Епік); Могуче світло, що наповнювало хату Зелепуги, нараз.. вискочило на стріху.., обхопило цілу хату, котра відразу запалахкотіла (І. Франко); — А далі, бачу, блимнула свічечка, блимнула друга і третя — і затеплились вони рівним вогнем (М. Стельмах).

СЕ́РДИТИСЯ (виявляти почуття гніву), ГНІ́ВАТИСЯ, ПРОГНІВЛЯ́ТИСЯ, ЗЛИ́ТИСЯ, ОЗЛО́БЛЮВАТИСЯ підсил., ОЗЛОБЛЯ́ТИСЯ підсил., ЗЛОСТИ́ТИСЯ рідше, ГНІВИ́ТИСЯ рідше, ЗЛОСТУВА́ТИ рідше, ЗЛОБУВА́ТИ рідше, ҐЗИ́ТИСЯ діал.; ОБУ́РЮВАТИСЯ, ПРИ́НДИТИСЯ фам., ФИ́РКАТИ розм. (виражаючи гнів, ображаючись на кого-, що-небудь); ДРАТУВА́ТИСЯ, ДРОЧИ́ТИСЯ розм., ІРИТУВА́ТИСЯ заст. (бути в стані роздратування); СПАЛА́ХУВАТИ, СПАХА́ТИ, СПА́ХУВАТИ (раптово впадати в гнів); САТАНІ́ТИ, ПІ́НИТИСЯ (доходити до крайньої межі в гніві). — Док.: розсе́рдитися, осе́рдитися рідше розгні́ватися, розгніви́тися, нагні́витися розм. угні́ватися (вгні́ватися) рідше угніви́тися (вгніви́тися) рідше прогні́ватися, прогніви́тися, розізли́тися, обізли́тися, озли́тися, узли́тися розм. озлоби́тися, обу́ритися, розпри́ндитися, роздратува́тися, роздрочи́тися, спалахну́ти, спахну́ти. Йонька бачив, що в господарстві нічого не робиться так, як він велить, гримав дверима, сердився (Григорій Тютюнник); — Може, це секрет? Тоді не гнівайтесь за мою цікавість (Ю. Смолич); — На помилках часом учимося, і нема чого тобі злитися чи занепадати духом (О. Донченко); Її знали за строгу жінку, що злостилась задля кожної дрібниці і голосно сварилася (О. Кобилянська); Відскочив засув, двері відчинились, — я чую — милая моя гнівиться (Леся Українка); (Євгеній:) Перепрошаю вас, дідусю, за свого неґречного гостя! Не прогнівайтесь! (І. Франко); — Хто нас губить, Орфею нещасний, Хто прогнівився на нас? (М. Зеров); Іван Орлюк так обурився, що аж стіл.. затріщав під ударом його кулака (О. Довженко); Уляна неприязно мовчала, приндилася (К. Гордієнко). — Пор. I. 1. лютува́ти.