сплести

ВЕРЗТИ́ розм. (говорити, розповідати щось нерозумне, беззмістовне), ПЛЕСТИ́ розм., МОЛО́ТИ розм., ЛЯ́ПАТИ розм., ПЛЕСКА́ТИ розм., ВАРНЯ́КАТИ зневажл., ПАТЯ́КАТИ зневажл., ТОРО́ЧИТИ зневажл., ВЕРЗЯ́КАТИ зневажл., НЕСТИ́ розм. рідко. — Док.: зверзти́, сплести́, змоло́ти, ля́пнути. Циганку слуха (дівчина) приязно й охоче; А вона верзе дурницю (Я. Щоголів); Про тебе теревені плів Лясота (М. Зеров); Таке меле, що й купи не держиться (прислів'я); Він щоразу бачився з Ядвігою, говорив з нею,.. ляпав якісь дурниці (П. Загребельний); Довбня ляпнув таке, що Проценко тільки сплюнув (Панас Мирний); — Коли люди чогось не знають, Вони плещуть усякі дурниці (Ю. Смолич); — Засвітити б світло, так не можна, бо ще прилізе Стьопочка й почне варнякати про любов і оргвисновки (М. Стельмах); — Язик тобі повертається... отаке патякати? (Григорій Тютюнник); — Годі, братця, не знать що торочити, — образився він до товариства (Панас Мирний); Верзякати казна-що; Цибелла.. О всякій всячині несе (І. Котляревський). — Пор. 1. базі́кати.

ВИГА́ДУВАТИ (говорити, описувати те, чого немає й не було; створювати в уяві), ВИДУ́МУВАТИ, ПРИДУ́МУВАТИ, ВИМИШЛЯ́ТИ, ВИМИ́СЛЮВАТИ, ФАНТАЗУВА́ТИ, МУДРУВА́ТИ, ІМПРОВІЗУВА́ТИ, ПЛЕСТИ́ розм., ПЛЕСКА́ТИ розм., ВИПЛІТА́ТИ розм., СПЛІТА́ТИ розм., ПРИГА́ДУВАТИ розм., ХИМЕ́РИТИ розм., ХИМЕРУВА́ТИ розм., КОВЕРЗУВА́ТИ розм.; ДОКЛАДА́ТИ діал. (для сміху). — Док.: ви́гадати, ви́думати, приду́мати, ви́мислити, ви́мудрувати, ви́метикувати, ви́плести, сплести́, пригада́ти, прирозумі́ти розм. Став тоді хлопець у самій уяві своїй вигадувати всякі пригоди й переживати їх (А. Головко); (Любов:) Нещастя!.. все нещастя!.. А коли буде щастя? Ах, тіточко!.. Ну, годі.. Не вважайте, се так, голова болить, от і видумую (Леся Українка); Часом темної, довгої ночі Грицько не спав і на волосину: все придумував та пригадував, що б його перед жінкою вивести таке, щоб звихнути Чіпчину правду... (Панас Мирний); — І ти тхором мене зовеш! І небилиці вимишляєш (І. Котляревський); Тимко починав фантазувати. Він бачив себе таким же високим і ставним, як Іван Павлович (Ю. Збанацький); Покиньмо їх та ходім поки за писарем; будемо дивитись, що той мудрує (Г. Квітка-Основ'яненко); Факт, який мав він на увазі, був явно непереконливий і недостатній, щоб посіяти сумнів у Грицьковому серці.. Імпровізувати Павло тоді не рискнув (А. Головко); Вінцусиха плете по селі, начебто він ні на батька, ні на матір не похожий (І. Муратов); Колись баби плескали, мовбито він крадене передержує (Б. Грінченко); Люди.. виплели, що буцім Пріська напоїла Хведора кошачим мозком (Панас Мирний); Цар упився — вже в світлиці Він сплітає небилиці (Л. Первомайський); (Старшина перший:) Ох, старі голови та розумні; химерять — химерять, та й зроблять з лемеша швайку (Т. Шевченко); (Поет (до музи):) Не химеруй, кохана, бо мусимо до рана списати сей папір (Леся Українка); Їде (дурень) через гай і щось дуже замисливсь, і дев'ять розумних не вгадали б, об чім він коверзує (О. Стороженко); (Охрім:) Вийду на вулицю, хлопці й дівчата зберуться, ..почнуть таке докладати, що, здається, і мертвий зареготав би (М. Кропивницький).

ПЛЕСТИ́ (перевиваючи, скручуючи, зсукуючи пасма, волокна тощо, з'єднувати в одне ціле), СПЛІТА́ТИ, ЗВИВА́ТИ, ВИ́ТИ, ЗАПЛІТА́ТИ (косу); В'ЯЗА́ТИ (виготовляти щось таким чином). — Док.: сплести́, зви́ти, заплести́, зв'яза́ти. Ще хлопцем я навчився плести шворочку на вудилища (О. Досвітній); Мавка сплітає довге віття на березі, сідає в нього і гойдається тихо, мов у колисці (Леся Українка); Дід звивав шнурок (І. Франко); Ось одна (жінка) зблизька над купкою перевесло в'є (А. Головко); — Гарні в тебе коси, Нонно. Та ще ти їх якось заплітаєш на свій, на особливий манір (О. Гончар); Без розуму ні сокирою рубати, ні личака в'язати (прислів'я).