сторчма

СТОРЧ (у стоячому, вертикальному положенні), СТОРЧАКА́, НА́СТОРЧ, НА́ВСТОРЧ, СТІ́ЙМА (СТО́ЙМА), СТАВМА розм., СТОРЧМА́ розм., СТОРЧАКО́М розм., СТО́РЧКИ розм., СТОРЦЕ́М (СТОРЦО́М) діал.; ДИ́БОМ, ДИ́БКИ, ДИ́БА, НАВДИ́БКИ розм., ЦА́ПА розм., ЦА́ПКИ розм., ЦАПКО́М розм. (перев. про тварин — на задні ноги, піднімаючи передні). Роман поставив усі три книжки на столі сторч.., мабуть, задля того, щоб їх було видніше (І. Нечуй-Левицький); Витягали (опришки) цілий сухар (дерево) з корінням, ставили сторчака на камінь, чекали ночі й запалювали (Г. Хоткевич); Перед самим проходом стояв насторч величезний кам'яний стовп (І. Франко); А грубка яка! Дрова стойма горять (А. Тесленко); Мати ставила сторчма снопи біля мене, затуляла мою голову від сонця (В. Минко); Кінь змилений став цапа (А. Головко); Улянка часто спостерігала, як два величезних жуки люто билися рогами, ставали цапки і, нарешті, не витримавши, падали на землю (О. Донченко). — Пор. вертика́льно.

СТОРЧ (настовбурчившись, наїжачившись), СТОРЧАКА́, ДИ́БОМ, СТОРЧМА́ розм., СТОРЧАКО́М розм., СТО́РЧКИ розм., ЇЖАКО́М розм., СТОВБУРОМ діал. З його (козака) люльки сипонуло приском тютюну, і вуса стали сторч (О. Ільченко); Іван зрозумів це насправді, не в жарт. У нього сторчма піднялося волосся (Л. Первомайський); Білоголове чотири-п'ятилітнє дівчатко, волосся їжаком (Остап Вишня); Лице хмуре, чуб стовбуром (Панас Мирний).

СТОРЧ (униз головою), СТОРЧАКА́, СТОРЧГОЛІ́В, СТОРЧГОЛО́В, СТРІМГОЛО́В, СТОРЧМА́ розм., СТОРЧАКО́М розм., СТО́РЧКИ розм., СТОВБУЛА́ розм., ШКЕРЕБЕРТЬ розм. З цієї кручі хлопці, як купалися, стрибали сторч головою (Б. Грінченко); Гриць кинувся за брилем, але в цей час хтось підставив ногу, і хлопець полетів сторчака (С. Добровольський); Юра.. падає вниз, стрімголов, у безодню (Ю. Смолич); Гусляр його як штовхне, Парфило і полетів сторчма (К. Гордієнко); Богдан.. так піддав йому ногою ззаду, що він з усіма своїми шкребками та мотуззям відлетів на дорогу сторчаком (О. Гончар).