сіряк

СІРЯ́К (старовинний верхній довгополий одяг з грубого сукна), СІРЯЧИ́НА розм., СЕМИРЯ́ГА (СЕМЕРЯ́ГА) (СЕМРЯ́ГА) (СІМРЯ́ГА) заст., КИРЕ́Я заст., КОБЕНЯ́К заст. Одні ж у кармазинах і при шаблях, а другі в синіх каптанах та сіряках, без шабель (П. Куліш); Зодягається Йонька у сірячину (Григорій Тютюнник); Не рік, не два тобі, Іване, судилося козакувать. Жупан у тебе, звісно, драний, що семирягою назвать годиться лучче (М. Рильський); Тут Січ стояла, тут гули майдани, димилися козацькі курені, змагались семеряги і жупани, лунали горді і сумні пісні (М. Драй-Хмара); Одне конем їде, друге піхом; той у кармазинах, а тії в личаках та семрягах (П. Куліш); Пополуднаю та візьму на дорогу кирею, бо як часом нападе дощ, то я змокну до сорочки (І. Нечуй-Левицький); Господар, нарешті, скинув кобеняк, повісив його на гачок (І. Кириленко).

БІДНЯ́К (бідна, убога людина), БІ́ДНИЙ, УБО́ГИЙ (ВБО́ГИЙ), БІДА́К розм., БІДА́Р розм., НЕІМУ́ЩИЙ книжн., заст., ЗЛИ́ДАР підсил., ЗЛИ́ДЕНЬ підсил. розм., НУЖДА́Р підсил. розм., ГО́ЛИЙ підсил. рідше, ЖЕБРА́К зневажл., СТА́РЕЦЬ зневажл., ГОЛОДРА́НЕЦЬ зневажл., ГОЛЬТІПА́КА (ГУЛЬТІПА́КА) зневажл., БЕЗШТА́НЬКО зневажл., ГОЛОШТА́ННИК (ГОЛОШТА́Н) (ГОЛОШТА́НЕЦЬ) (ГОЛОШТА́НЬКО) зневажл., ОБІ́РВАНЕЦЬ зневажл., ОБІ́ДРАНЕЦЬ зневажл., ОБША́РПАНЕЦЬ зневажл., ХАРПА́К зневажл., ШАРПА́К зневажл., ЗЛИДО́ТА лайл., НЕТЯ́ГА заст., НИ́ЩИЙ заст., СІРО́МА заст., СІРОМА́ХА заст., ГОЛЯ́К заст. зневажл., ЛА́НЕЦЬ заст. зневажл., СІРЯ́К заст. зневажл., ЛИЧА́К заст. зневажл., КОСТОГРИ́З (КОСТОГРИ́ЗА) заст. зневажл., КАПА́РНИК зах., ГОЛОДРА́БЕЦЬ діал. зневажл., ЛАЙДА́К діал. зневажл., МІЗЕРА́К діал. зневажл., ПА́УПЕР книжн. Бідняки потіють, а пани з того жиріють (прислів'я); Серед бідних ще, правда, зустрінеш співчуття (О. Гончар); Були багаті і убогі, Прямі були і кривоногі, Були видющі і сліпі (І. Котляревський); Він у сім'ї був п'ятий син, Бо бідакам щастить на діти (М. Рильський); Конфісковане глитайське майно звозили до сільської ради, де дід Улян Хвалений розподіляв його поміж бідарів (В. Логвиненко); Прийди ж до нього у нужді, проси голодний сухаря, неімущий свитини — єй! і сухаря не дасть, і за руку виведе з хати, коли ще й у потилицю не стукне (Г. Квітка-Основ'яненко); Пригадалося, як бідував його батько, — вічний злидар і наймит (О. Гуреїв); — І в мене, Мар'яно, нічого нема. Я такий же злидень, як ти! (М. Стельмах); Що ти з них візьмеш? Ні кола ні двора. Харпаки, злидні! (М. Коцюбинський); Чому блиском, жаром душі не дозволено мені огріти, окрасити життя тих мас нуждарів..? (У. Кравченко); До волі, бідні, босі й голі! не час сидіти у норі (П. Тичина); — Тебе хотять (хочуть) сватать багатирі, а не такі жебраки, як ми самі (І. Нечуй-Левицький); — Чого ти чванишся? Старці, злидні, животи з голоду присохли до спини, а воно приндиться... Кажу, наймай (Гафійку), каятимешся потім (М. Коцюбинський); — Гей ви, хлопи, голодранці, безштаньки, торботруси! — крикнув Самійло Лащ, вискочивши наперед на коні. — Гайда на панщину! Гайда до свиней! (І. Нечуй-Левицький); — Маріє Іванівно? Що за пасаж! На возі! В товаристві цих гольтіпак? (О. Полторацький); — Я, синку, не тутешній, а з Росії родом. А тоді нашому братові, селянинові, скрізь однаково трудно жилось... Ну от і послав мене батько сюди, у Кривий Ріг, разом з іншими такими самими голоштанниками (Д. Ткач); — Геть, голоштанці! — ревли вони (майстри) (З. Тулуб); "Голоштанько Мірошниченко вже крутить селом, як циган сонцем", тоскні і лихі думки підігрівають злобу (у Митрофана) (М. Стельмах); — Нас люди обсміють, назвуть нас харпаками, обідранцями. Під такі палати вона під'їхала б з діжками, рогачами! (І. Нечуй-Левицький); Діставши прочухана від Гриценка, він крикнув йому: "Обшарпанець ти, і батько в тебе тільки Крути-Гаврило, а мій — начальник, кишне твого старого чорта з роботи, тільки пух полетить" (І. Сенченко); Чому ніщо не пливе до рук? Чому я шарпак, злидар? (Б. Харчук); — Тобі землі забажалося, чортова злидота, ну та на, получай! — і, заграбаставши в жменю землі, почали (бандити) набивати нею Ониськові рота... (І. Цюпа); Велика честь усякому нетязі Кармелюком стати (В. Кучер); — Лихо, Христе, за таким заміжжям. Коли б знала, краще з посліднім нищим зв'язалася, ніж з ним (Панас Мирний); У широкім степу в бою поліг він головою. З тисячами інших сіром (А. Головко); А в іншого сіромахи Ні хати, ні поля, Тільки торба, а з торбини Виглядає доля, Мов дитинка (Т. Шевченко); Збиралася на раду найвідчайдушніша частина козацького товариства — сірома, безхалупні голяки, з якими начальству найважче було про що-небудь домовитись (С. Добровольський); "Перші, кажуть, любощі — дурниця... А прохолоне серце, підуть докори та перекори: ланець, голодранець!.." (Панас Мирний); Сказали б просто — дурень лає За те, що сам крепак, Неодукований сіряк (Т. Шевченко); (Чичеря:) Ти як хочеш, а я дочки за голодрабця на віддам (І. Карпенко-Карий); — Я лайдак. Пропив усе до нитки. І полотно пропив (В. Стефаник).