тарахкотати

СТУ́КАТИ (ударяючи по чому-небудь, утворювати короткі уривчасті звуки, стукіт), БИ́ТИ, СТУКОТА́ТИ підсил., СТУКОТІ́ТИ підсил., ГРЮ́КАТИ підсил., ЦЮ́КАТИ, ТУ́КАТИ розм., ТУТУ́КАТИ підсил. розм., ТЮ́КАТИ розм., КО́ВТАТИ діал.; ПОСТУ́КУВАТИ, ВИСТУ́КУВАТИ, ПРИСТУ́КУВАТИ (стукати розмірено або час від часу); ПРОСТУ́КУВАТИ (розміреним стуком перевіряти, досліджувати щось); БУБНИ́ТИ розм., БУБОНІ́ТИ розм. (дрібно); ТОРОХТІ́ТИ, КАЛАТА́ТИ, БАРАБА́НИТИ, ТАРАБА́НИТИ підсил. розм., ТОКОТА́ТИ (ТОКОТІ́ТИ) діал. (часто й гучно стукати); ГУ́ПАТИ, ГУПОТІ́ТИ підсил. розм., ГЕ́ПАТИ розм., БА́ХКАТИ розм., БА́ХАТИ рідше, БАБА́ХКАТИ розм., БАБА́ХАТИ рідше, ГА́ХКАТИ розм., ГАМСЕЛИ́ТИ фам., ТРА́ХКАТИ розм., ТРАХКОТІ́ТИ підсил. розм., ТАРА́ХКАТИ розм., ТАРАХКОТА́ТИ (ТАРАХКОТІ́ТИ) підсил. розм., ТОРО́ХКАТИ розм., ТОРОХКОТА́ТИ (ТОРОХКОТІ́ТИ) підсил. розм. (стукати з великою силою); СТУГОНІ́ТИ розм. (безперервно з великою силою); ЛОПОТА́ТИ (ЛОПОТІ́ТИ) (видаючи глухі звуки); ЦО́КАТИ (чимсь металевим). — Док.: посту́кати, сту́кнути, постукоті́ти, грю́кнути, цю́кнути, ту́кнути, тю́кнути, ви́стукати, пристукнути, просту́кати, гу́пнути, ге́пнути, ба́хнути, баба́хнути, га́хнути, тра́хнути, тара́хнути, торо́хнути, цокнути. Скільки раз намагався (єпископ) перервати ту мову і стукав патерицею об землю (Леся Українка); Бити в рейку, скликаючи на обід; — Чи ти швидко перестанеш стукотіти та бряжчати? (І. Нечуй-Левицький); — Ти пустопорожній фантазер! — рикнув Гризота, грюкаючи кулаком по столу (В. Речмедін); Дятли ще дужче тукать взялися (П. Тичина); Ремиґали корови, важко дихали та нечасто постукували ногами об короби чи ясла (Г. Епік); На рейках колеса вистукують дзвінко (І. Муратов); Він то білів, то червонів на обличчі і нервово бубнив пальцями по столу (П. Козланюк); Десь калатав у клепачку, скілько було сили, сторож (С. Васильченко); У шибки барабанив дощ (В. Гжицький); По токах гупають ціпи (О. Гончар); Молот гепає, сокира цюкає, а прядка хурчить (П. Панч); Об гарячі жерстяні дахи торохкали каштани, підплигували, як на жаровні, і падали на бруківку (Григорій Тютюнник); Стугонів, вицокував, мчав по рейках поїзд, гойдались вагони, заколисуючи бійців (І. Цюпа); Хвиля від хвилі лопотіли грубі дощові краплі в вікно (І. Франко). — Пор. 1. би́ти, 1. торохті́ти.

ТОРОХТІ́ТИ (про транспорт, машину, прилад тощо — утворювати різкі, часті звуки, голосно стукати тощо); ТОРО́ХКАТИ розм., ТОРО́ХАТИ розм., ТОРОХКОТА́ТИ (ТОРОХКОТІ́ТИ) підсил. розм., ТОРГОТІ́ТИ (ТУРГОТІ́ТИ) розм., ТАРА́ХКАТИ розм., ТАРАХКОТА́ТИ (ТАРАХКОТІ́ТИ) підсил. розм., ТРА́ХКАТИ розм., ТРАХКОТІ́ТИ підсил. розм., ТОРКОТА́ТИ (ТОРКОТІ́ТИ) розм., ТЕРЕМКОТІ́ТИ розм., ДРІБОТА́ТИ (ДРІБОТІ́ТИ) розм.; ТЕРКОТА́ТИ (ТЕРКОТІ́ТИ) (про віз, млин тощо); ТУРКОТА́ТИ (ТУРКОТІ́ТИ) розм. (про барабан, віз тощо). — Док.: торо́хнути, тара́хнути, тра́хнути. Якщо бряжчить, торохтить, трахкотить на весь степ, то вже так і знають фермівські дівчата: — Скажений Шаміль за сіном поїхав (О. Гончар); Шхуна, торохкаючи мотором, проходила лівим бортом на віддалі півтораста метрів від берега (М. Трублаїні); Зачинений, не торохкоче млин... (І. Франко); На всю хату торготять пусті жорна (С. Чорнобривець); Візок підскакував по каміннях, ковзався по верху від вогкої груди, розбиті й роз'їхані колеса голосно тарахкотіли (Н. Кобринська); Трахкаючи колесами, пароплав поспішив до пристані (О. Копиленко); Далеко, на Бережниці, торкотить млин (Г. Хоткевич); Дорога суха, візок теркотить по груддю (І. Франко); Іде громохко поїзд під уклін, і дріботять колеса над мостами (С. Голованівський); Барабан туркоче знову на учення (Панас Мирний). — Пор. 1. сту́кати.

ТОРОХТІ́ТИ розм. (швидко, скоромовкою і перев. голосно говорити, розмовляти), ТОРОХКОТА́ТИ (ТОРОХКОТІ́ТИ) підсил. розм., ТРІЩА́ТИ розм., ТРІСКОТАТИ (ТРІСКОТІ́ТИ) підсил. розм., ТЕРКОТА́ТИ (ТЕРКОТІ́ТИ) розм., ЦОКОТА́ТИ (ЦОКОТІ́ТИ) розм., ТАРАБА́НИТИ розм., ТАРАХКОТА́ТИ (ТАРАХКОТІ́ТИ) розм., ДРІБОТА́ТИ (ДРІБОТІ́ТИ) розм., СИ́ПАТИ розм., СТРОЧИ́ТИ розм., СТРЕКОТА́ТИ (СТРЕКОТІ́ТИ) розм., СОКОТА́ТИ (СОКОТІТИ) розм., СКРЕКОТАТИ (СКРЕКОТІТИ) розм., СКРЕГОТАТИ (СКРЕГОТІ́ТИ) розм., СОКОРИ́ТИ розм.; ДЖЕРҐОТА́ТИ (ДЖЕРҐОТІ́ТИ) розм., ДЖЕРКОТА́ТИ (ДЖЕРКОТІ́ТИ) розм., ШВАРҐОТА́ТИ (ШВАРҐОТІ́ТИ) розм., ШВАРКОТА́ТИ (ШВАРКОТІ́ТИ) розм., ЦВЕ́НЬКАТИ розм. (нерозбірливо); ПОРОЩА́ТИ розм., ПОРОЩИ́ТИ розм., (перев. сердито); ЩЕБЕТА́ТИ розм., ЦВІРІ́НЬКАТИ розм., ЦВІРІНЧА́ТИ розм. (перев. про жінок і дітей); ЛЯЩА́ТИ розм., ЛЯСКОТА́ТИ (ЛЯСКОТІ́ТИ) підсил. розм. (дуже голосно). — А Пріська вже не мовчала й торохтіла: — Вона не вперше це краде. Вона кілька разів у мене тягала. Тільки кинеш торбу з пирогами — так і потягне (Б. Грінченко); — І тіточко, і голубочко, пошийте мені щоякнайшвидше.. — Та не тріщи, сороко, бачиш, скілько роботи (Грицько Григоренко); — Що, бив би? Може, битимеш?! Малі руки... руки не виросли! — тріскотала вона, соваючись на місці (Панас Мирний); Горпина шепнула до неї: — Дай спокій, сестрице! Мама все мусять теркотати (І. Франко); Іноді присідала до неї Настя, вона цокотіла безупинку (С. Тудор); — Добра баба в хаті, як добра квочка: вона і дітей доглядить, і курчата добре висидить, і курчата добре вилупить, — тарабанила сваха, заплутуючись у думках (І. Нечуй-Левицький); (Людмила:) Тарахкотить... Тарахкотить... Ледве розтовмачила їй (З. Мороз); — Кажу тобі, — витратився й витрусився до останньої гривні, ні шага за душею нема, хоч в домовину лягай, — дріботів дід Грицай (І. Нечуй-Левицький); Маруся вертілась, сипала свої зауваження (Ірина Вільде); Бабуся вміє розповідати. Рукою підперла щоку, дивиться кудись у долину і строчить, і строчить... (Ю. Збанацький); Дівчата в білих свитках стрекочуть, як сороки-білобоки проти місяця (С. Васильченко); (Явдоха:) Вбігла Христя Ревенкова, Василина Шкаренкова і почали сокотати, мов ті сороки (М. Кропивницький); Тишу порушувало двоє: Вінцусиха, що скрекотіла, як сорока, то тут, то там, і п'яний Яшка Смолюк (І. Муратов); Панійки скреготять, як ті сороки (Панас Мирний); — Заспокойся, Прокошо, не гарячись, — сокорить біля нього Одарка (Григорій Тютюнник); Дівчатка і почали вбиратись.. Джерґочуть біля мене, а мені вже так жалко, що й словечка не скажу (Марко Вовчок); Солдати, з широкими багнетами на рушницях, оточували їх, щось сердито джерґотіли (П. Панч); Усе кудись поспішали (паничі) та поміж себе джеркотали й сміялись (Д. Мордовець); — Чи думаєте — медицина така складна річ? — джеркотіла без угаву Нонна (Ю. Збанацький); — Тут заїжджав до директора наш пан, та як почали шварґотіти, та як почали кричати та змагатись, та трохи не побились (І. Нечуй-Левицький); Що вони говорять, того ми не знаємо, бо по-німецьки шваркочуть (І. Франко); — Чуєш? — шепнув Шаров, — німці цвенькають (В. Минко); Увійшов (Нечипір) у цвинтар, аж дітвори, дітвори... видимо, невидимо! ..Щебечуть, як тії циганчата, та лящать, кричать, порощать (Г. Квітка-Основ'яненко); — Мовчать, прескверна пащекухо, — Юнона злобно порощить, — Фіндюрко, ящірко, брехухо! (І. Котляревський); Дві сусідки й дружина філософа щебетали про щось своє — інтимно хвилююче, парфумне (А. Крижанівський); Шмигали під руки з стиглою морквою малі татарчата й цвірінькали, мов горобці (М. Коцюбинський); Настуся вже он далеко побігла з дівчатками, і цвірінчать, як горобенята, на всю вулицю... (О. Копиленко); Десь уже на селі сухо і різко лящать голоси (Дніпрова Чайка); Коли гості вже порозходились і біля Луківни ляскотіла лише Крихточка та журно квоктала Килина Макарівна, примчала Лариса (Я. Баш). — Пор. 1. базі́кати.