теліпатися

БРЕСТИ́ (повільно або важко йти), ПЛЕСТИ́СЯ розм., ПЛЕ́НТАТИСЯ розм., ПЛЕ́НТАТИ розм. рідше, ПХА́ТИСЯ розм., ТЕЛЕ́ПАТИ розм., ТЕЛЕ́ПАТИСЯ розм., ТЕЛІПА́ТИСЯ розм., ТЯГТИ́ (ТЯГНУ́ТИ) розм., ТЬО́ПАТИ розм., ТЬО́ПАТИСЯ розм., ТЮ́ПАТИ розм. рідше, ТЮПА́ЧИТИ (ТЮПА́ШИТИ) розм. рідше, ЧОВПТИ́ розм., ЧА́ПАТИ розм., ВОЛОКТИ́СЯ (ВОЛІКТИ́СЯ) підсил. розм., ВОЛОЧИ́ТИСЯ підсил. розм., ПОВЗТИ́ підсил. розм., ЛІ́ЗТИ підсил. розм., КЛИ́ГАТИ розм. рідко, СОВМА́НИТИСЯ розм. рідко, ПЛУГА́НИТИ діал., ПЛУГА́НИТИСЯ діал., ТАРГА́НИТИСЯ діал.; ТЯГТИ́СЯ (ТЯГНУ́ТИСЯ) (про групу людей, що йдуть низкою, колоною і т. ін.); СУ́НУТИ, СУ́НУТИСЯ, ПОСУВА́ТИСЯ, ПОСУВА́ТИ розм. (поволі йти); ЧВАЛА́ТИ розм., ЧАЛА́ПАТИ розм., ЧАЛА́ПКАТИ розм., ЧО́ВГАТИ розм., ТАЛА́ПАТИ розм. (іти повільно, важко ступаючи, утворюючи шум). Здалека на шляху він побачив стару Чайчиху. З порожньою торбою за плечима вона поволі брела непротряхлою колією (М. Стельмах); Із скарбом домашнім плетуться воли, — Вертаються люди туди, де жили, — Додому! (І. Нехода); Всю ніч без перепочинку пленталися змучені люди і тварини безкрайньою сухою пустелею (З. Тулуб); Чоловіки в юрмі потроху перемішалися, й скоро Гаврило Якимаха, що плентав іззаду, опинився посередині (Є. Гуцало); Телеграфіст Середа, упрілий і сердитий, пхався по вулиці (П. Панч); І не телепають тут козлоногі лісовики, трави притопчуючи, а лиш ельфи веселі водять беззвучні танки і росу п'ють з похилених квіток (Г. Хоткевич); — Ступай вищою дорогою ...Нема чого селом теліпатися (І. Микитенко); Тягли (хлопці) улицею, мов справжні парубки, співаючи і курячи люльки (П. Куліш); — А в нас раз чи два одвезли (на поле) та й бувайте здорові, тьопайте пішком... Значить, коней і машин жалієте більше, ніж людей? (В. Кучер); — Та йди вже, тьопаєшся! — гукав Федір.. — Встигнемо!.. (І. Ле); Отак.. рипала вона з хати у двір і, загрібаючи ногами торішнє сміття, човпла до хвіртки (Григір Тютюнник); Ми втомлено та дуже повільно чапаємо, як говорить Савка, по наїждженому шляху до нашого милого біленького Кам'янця (Т. Масенко); Де-де буйні отари Товпилися з стаєнь на пасовисько, — За ними волоклись лінивим ходом Невиспані, обдерті вівчарі — Раби (І. Франко); Важко впряжені в коси цугом, повзли ми, батуючи золоті скиби чужого збіжжя (А. Головко); Маленький похорон звертає в другу вулицю.. Хлопчики померзли, і баби ледво лізуть (В. Стефаник); Стали на прощу люди сходитись. Звідки вже не тягнуться у той Київ щовесни! (Марко Вовчок); Суне захеканий їжак — несе кудись в'язку сухого листя (П. Козланюк); Коні брели-посувалися ступінь за ступенем (А. Кримський); Чорні, мов земля, пастухи.. чвалають за товаром (В. Кучер); Плугатарі понурі, мовчазні човгали за возами (К. Гордієнко). — Пор. 1. іти́.

ІТИ́ (ЙТИ) (роблячи кроки, пересуватися в просторі), ПРОСТУВА́ТИ, ПРЯМУВА́ТИ, СТУПА́ТИ, МАНДРУВА́ТИ розм., ТО́ПАТИ розм., ТУПЦЮВА́ТИ розм., ТУ́ПЦЯТИ розм., ТУ́ПАТИ розм., ГРЯСТИ́ уроч., поет., ПОСТУПА́ТИСЯ розм., ПОСТУПА́ТИ заст.; КРОКУВА́ТИ, МАРШИРУВА́ТИ (МАРШУВА́ТИ) розм. (перев. широким, розміреним кроком); ВИСТУПА́ТИ (поважно, з гідністю); ПЛИВТИ́ (ПЛИ́СТИ), ПЛИ́НУТИ (плавно або суцільною масою); БРА́ТИСЯ розм. (перев. через силу); МАХА́ТИ розм., ШУРУВА́ТИ розм. (перев. у наказ. способі — швидко, енергійно); ЧИМЧИКУВА́ТИ розм. (часто ступаючи); РУБА́ТИ розм. (енергійно, ступаючи твердо, чітко); ТЕЛІПА́ТИСЯ розм., ТЕЛЮ́ЩИТИСЯ розм., ТАСКА́ТИСЯ розм. (далеко або неохоче); ПЕ́РТИ фам., ПЕ́РТИСЯ фам., ТАРАБА́НИТИСЯ фам. (на велику відстань). Вона йшла день, ішла два і не бачила ні одного села, ні одного хутора (І. Нечуй-Левицький); Простували (люди) дорогою, потім звернули в занесений і неходжений степ (В. Барка); Дівчата купками прямували вулицею (М. Коцюбинський); Поруч коня ступав босий хлопчак (П. Козланюк); Сахно з якимсь моторошним почуттям мандрувала через анфіладу порожніх покоїв (Ю. Смолич); — Хто йде?.. А — ти? Утік? Ну, топай же в яр. Наші там (А. Головко); Голова ставить прапор біля хвіртки і по-качачому тупцює до хати (В. Яворівський); Батько бадьоро тупав по сходах (Л. Смілянський); Мезентій наперед Тирренський Пред страшним воїнством гряде (І. Котляревський); Окине (Пилип) оком через плече — поступаються слідом ще чотирнадцять косарів (з газети); За возиком поступав, пхаючи його наперед себе, молодий парубчак (І. Франко); Надя швидко крокує попереду (І. Рябокляч); Я живу на околиці міста і до центру люблю марширувати пішки (О. Ковінька); Йдуть ковалівці на роботу в поле. Одні виступають поважно і не швидкуються, інші поспішають (В. Кучер); Юрба пливла до церкви з трьох боків (І. Микитенко); Не йде (Андрій) уже, а плине — Згорда стрельне з-під брови (Д. Білоус); Чорно-рябі каченята, крякаючи, у двір слідком беруться (Марко Вовчок); Василино, а ти що дома? Ти не знаєш, що в мене робота? Махай на лан (Лесь Мартович); Не встиг скинути комбінезон, як його покликали: — Студент, шуруй до механіка! (М. Зарудний); Ясь тим часом чимчикував толокою, поки не сховався у сутінках (Р. Іванчук); — Питаю, чи не хочеш ти отак пішака рубати до самого Києва? (В. Кучер); — Піти б до Петра та до Якима, — подумав він. — Так же не близький світ: треба аж на Побиванку теліпатись... (Панас Мирний); Або з чим ще можна зрівняти таку дурість: поїхати на свої негусті гроші на Камчатку і телющитися за сотні верст від одного житла до другого, щоб описати життя.. тубільців (М. Стельмах); А козаки роздирають його на шматки своїми скаргами й примушують таскатися в погоду й непогоду чортзна-де (З. Тулуб); (Христина:) А звідки ти, хлопчику? (Хлопчик:) Я з Головчинців. (Христина:) Бідне — такий світ перло проти ночі (С. Васильченко); — Чого тобі тарабанитись до тієї розхристаної оселі аж на край села? (М. Стельмах). — Пор. 1. брести́, 1. дріботі́ти, 1. перехо́дити.