тіль-тіль

ЛЕ́ДВЕ (ЛЕ́ДВИ) (ЛЕ́ДВІ) (ЛЕ́ДВО діал.) присл. (майже непомітно або нечутно), ЛЕДЬ, СЛА́БО, СЛА́БКО, ТІ́ЛЬКИ, ЛЕ́ДВЕ-ЛЕ́ДВЕ підсил., ЛЕДЬ-ЛЕ́ДЬ підсил., ЛЕ́ДВЕ-ЛЕДЬ підсил., ЛЕ́ДВЕ-НА-ЛЕ́ДВЕ підсил., ЛЕ́ДВЕ-НЕ-ЛЕ́ДВЕ підсил., ТІ́ЛЬКИ-ТІ́ЛЬКИ підсил., ТІЛЬКИ ЩО підсил., ДЕ́-ДЕ підсил., ЗАЛЕ́ДВЕ рідше, НАЛЕ́ДВЕ розм., ТІЛЬ-ТІ́ЛЬ розм., ТІ́ЛЬКО заст., діал., ТІ́ЛЬКО-ТІ́ЛЬКО підсил. заст., діал. Я йшов ледве помітною стежкою в лісі (О. Донченко); Хата вбога й невеличка, Ледві світиться віконце (Б. Грінченко); Він побачив ледво замітну стежечку (І. Франко); Од видиху ледь ворушилися чорні вуса (Н. Рибак); — Що тобі? — питає (Оля) слабо (Ірина Вільде); А там далі (гук) розлився десь далеко понад густим лісом та все лунав слабко та тихіше й замирав десь у тихих лісових западинах (І. Нечуй-Левицький); Те, що місяць назад тільки заклюнулось у серці, тепер уже снувало перед його очима, заволоділо його думками (Панас Мирний); Тиша в морі... ледве-ледве Колихає море хвилі (Леся Українка); Ще рання рань... Куди не глянь На шир Дніпра старого, — Лиш плескіт хвиль — Ледь-ледь, тіль-тіль! — І більш ніде нічого (В. Бичко); Зпід пластмасово нетривкого ледве-ледь пробивалось далеке, щось про шаблю та степ широкий і про сивого коника (Б. Олійник); У присмерку ледве-на-ледве по степу росяному шлях мрівся... (Марко Вовчок); Тільки-тільки що його (солов'я) чути: через стіни, через ґрати подає голос... (С. Васильченко); Із Умані Де-де чуть — гукають Товариші гайдамаки (Т. Шевченко); Легких образів, тіней проноситься рій У прозорій імлі розколисаних мрій; Виринають, зникають, заледве мигтять, Буцім крилами ті херувими тремтять... (М. Вороний); Корівка стоїть, похнюпилась, — тілько жива (Б. Грінченко); Місяць із-за хмар блищить — Тілько-тілько мріє (Л. Боровиковський).

ЩО́ЙНО присл. (зовсім недавно, майже зараз), ТІ́ЛЬКИ, ТІ́ЛЬКИ ЩО, ТІ́ЛЬКИ-НО, ТІ́ЛЬКИ-ТІ́ЛЬКИ підсил., ДОПІ́РУ, ЛЕ́ДВЕ, ЛЕДЬ, ЛЕ́ДВЕ-ЛЕ́ДВЕ підсил., ЛЕДЬ-ЛЕ́ДЬ підсил., ЛЕ́ДВЕ-ЛЕДЬ підсил., ЛЕ́ДВЕ-НЕ-ЛЕДВЕ підсил., ЗАЛЕ́ДВЕ розм., ТІЛЬ-ТІ́ЛЬ підсил. розм., НАЛЕ́ДВЕ розм. рідко, ДОПЕ́РВА діал. Схилили вниз голівки щойно розквітлі підсніжники (М. Стельмах); Перед очима знов встала пустка, якою тільки пройшов (М. Коцюбинський); Вона хотіла не думати про те, що тільки що почула... (Леся Українка); Він, видно, тільки-но зайшов знадвору: вуха горіли, як стручки перцю (Григорій Тютюнник); Він ще раз піймав слід оленів — вони тільки-тільки пройшли березняком (С. Скляренко); Марко дивував товаришів, повторюючи після уроку слово в слово все, що розповідав допіру вчитель (О. Копиленко); Не слухала я її, бо вона молода, ледве шістнадцять минуло (Леся Українка); Ледь облетів з нього (жита) ніжно-зелений пил цвітіння, і колос уже тужавіє й дзвенить налитим зерном (І. Микитенко); — Їй (Марічці) заледве шістнадцять минуло (В. Гжицький); А он тіль-тіль проклюнувся грибочок (М. Стельмах); Наледве замгнеться, І вже видається, що дома я знов живу (І. Вирган). — Пор. неда́вно.