уклонитися

ВІТА́ТИ (говорити або писати приємні слова комусь з нагоди дня народження, ювілею, свята, приємної події; слати привіт), ПОЗДОРОВЛЯ́ТИ, УКЛОНЯ́ТИСЯ (ВКЛОНЯ́ТИСЯ), ЗДОРО́ВИТИ розм., ГРАТУЛЮВА́ТИ кому, зах., ВІНШУВА́ТИ (перев. урочисто); САЛЮТУВА́ТИ (урочисто — пострілами). — Док.: привіта́ти, повіта́ти розм. поздоро́вити, уклони́тися (вклони́тися), повіншува́ти. — Ти прийнятий (в інститут)! З чим тебе й вітаю (О. Гончар); Кожний господар поздоровляв молодих (І. Нечуй-Левицький); Семен повітав війта так ласкаво, що трохи по руках не цілував (Л. Мартович); Прохає він своїх товаришів, як будуть повертати у край рідний, уклонитися від нього отцю-неньці й вірній дружині... (М. Коцюбинський); — Здоровлю тебе з святом, Миколо Максимів... — тихо говорить дівчина (В. Бабляк); — Пане директоре! Я зложив іспит! — зачав Іванський радісним голосом. — А! Гратулюю вам! — промовив Дорко також радісним голосом (О. Маковей); Віншують гості, подарунки виймають (Леся Українка).

КЛА́НЯТИСЯ (робити уклін на знак привітання, поваги, вдячності); УКЛОНЯ́ТИСЯ (ВКЛОНЯ́ТИСЯ), КЛОНЯ́ТИСЯ, ПОКЛОНЯ́ТИСЯ, РОЗКЛА́НЮВАТИСЯ, ПРИКЛОНЯ́ТИСЯ розм. (робити кілька поклонів при зустрічі або прощанні); ШАПКУВА́ТИ розм. (запобігливо вітатися, вклоняючись і знімаючи головний убір); РОЗША́РКУВАТИСЯ розм. (шаркаючи ногою); ПЕРЕГИНА́ТИСЯ розм. (перев. із сл. удвоє). — Док.: уклони́тися (вклони́тися), поклони́тися, розкла́нятися, приклони́тися, розша́ркатися, перегну́тися. Став Шаркун кидатись у вічі старшим; забачить здалека, шапку здіймає, а Василя Семеновича вгледить, у пояс кланяється (Панас Мирний); В хату увіходить Гриць, чарівниця зустрічає його, уклоняючись (С. Васильченко); (Пилип:) Благословіть молодому в хату вступити, молоду звеселити; отцю, ненці поклонятися (М. Кропивницький); Тепер Гулак запобігав. При зустрічі розкланювався, запитував про здоров'я жінки й дітей (М. Ю. Тарновський); Ой добре, добре чуже дитя бить! Не пручається і не лається, — До білих ніжок приклоняється! (пісня); Зобачивши Данила й Польку, він шапкує до них уклінно, бо довго не бачились — цілу зиму (Григір Тютюнник); Мальований розшаркався, потиснув руки обом: спершу Каті, потім Андрію (О. Гуреїв); Як буде худібка та здоров'я, і на цій землі хліб, мов Дунай, стоятиме, не будеш на чужому порозі удвоє за позичкою перегинатися (М. Стельмах).

ПРИНИ́ЖУВАТИСЯ (ПРИНИЖА́ТИСЯ рідше) (ставити себе в принизливе становище), УКЛОНЯ́ТИСЯ (ВКЛОНЯ́ТИСЯ), ПОНИ́ЖУВАТИСЯ (ПОНИЖА́ТИСЯ) розм., ПО́ВЗАТИ розм., ПЛАЗУВА́ТИ розм., ЗНИ́ЩУВАТИСЯ підсил. розм., ЗНИ́ЖУВАТИСЯ розм. — Док.: прини́зитися, уклони́тися (вклони́тися), пони́зитися, зни́щитися, зни́зитися. Язиком Михайло Бова каявся.., а в серці клубочилася ненависть. Він ненавидів директора, який змусив його принижуватись перед такою кількістю людей (Д. Ткач); Він не з таких, щоб уклонятися перед багатіями (І. Багмут); Занадто багато вже терпів опришок там, коло вогню, занадто багато понижався, щоби не нагородити себе тут повнотою власті (Г. Хоткевич); Ради вибавлення синів із пазурів того смока, служби вояцької — повзали люди перед Гердлічкою, по-собачому заглядали в очі (Г. Хоткевич); Що передати людям?.. Хай кров мою зітруть З цієї скелі, Хай не плазують, як пігмеї, Хай будуть мужні, і розумні, І веселі!.. (Д. Павличко); (Михайло:) Прийшов Микола, знищився, а Данило звелів віддать йому бика (І. Карпенко-Карий); — Чого ви так знижуєтесь? "Чоловік бідний.." "здєлайте милость"... (А. Тесленко).