улипнути

ВСКО́ЧИТИ (УСКО́ЧИТИ) (потрапити в неприємне, скрутне становище, біду і т. ін.), ВЛИ́ПНУТИ (УЛИ́ПНУТИ) фам., ВКЛЕПА́ТИСЯ (УКЛЕПА́ТИСЯ) фам., ВТЕЛЕ́ПАТИСЯ (УТЕЛЕ́ПАТИСЯ) фам., ВТЕЛЮ́ЩИТИСЯ (УТЕЛЮ́ЩИТИСЯ) фам., ВШЕЛЕ́ПАТИСЯ (УШЕЛЕ́ПАТИСЯ) фам. — Отсе вскочила, — думала вона. — Ні, не буду я тут, не витримаю (М. Коцюбинський); Треба щось діяти, а то так, чого доброго можна влипнути в історію (І. Цюпа); Так їй вдома казати наказували, щоб у біду не вклепатись (Грицько Григоренко); — Ну, втелепався ж оце писар!.. — реготався на всю світлицю о. Артемій (І. Нечуй-Левицький); Нянька ледве поспівала за нею, так і гляди, щоб куди-небудь не втелющилась (К. Гордієнко); — Може, думаємо, здуру хлопець в біду вшелепався (О. Гончар).

ПРИТУЛИ́ТИСЯ (стати, сісти, лягти, обпираючись об когось, щось або схиляючись до когось, чогось), ПРИГОРНУ́ТИСЯ, ПРИСУ́НУТИСЯ, ПРИТИ́СНУТИСЯ, ПРИНИ́КНУТИ, ПРИПА́СТИ, ПРИЛЯГТИ́, ПРИКЛА́СТИСЯ, ПРИЛОЖИ́ТИСЯ розм., ПІДГОРНУ́ТИСЯ розм., ПРИТКНУ́ТИСЯ розм., ПРИВЕРНУ́ТИСЯ діал.; ПРИКИПІ́ТИ, ПРИРОСТИ́, ПРИПНУ́ТИСЯ, ПРИП'Я́СТИ́СЯ (ПРИП'Я́ТИСЯ), ПРИТЕ́РТИСЯ, ПРИЛІПИ́ТИСЯ, ПРИЩУ́ЛИТИСЯ, ПРИЛИ́ПНУТИ розм., ВЛИ́ПНУТИ (УЛИ́ПНУТИ) розм., ПРИПЛЮ́СКНУТИ розм. (щільно, тісно); ПРИГОЛУ́БИТИСЯ, ПРИЛА́ЩИТИСЯ розм., ПРИЛА́СТИТИСЯ розм. (з ласкою, ніжністю). — Недок.: притуля́тися (приту́люватися рідше), тули́тися, пригорта́тися, присува́тися (присо́вуватися), притиска́тися (прити́скуватися рідше), приника́ти, припада́ти, приляга́ти, приклада́тися, підгорта́тися, притика́тися, приверта́тися, жа́тися розм. прикипа́ти, прироста́ти, припина́тися, притира́тися, прилі́плюватися, прищу́люватися, прилипа́ти, влипа́ти (улипа́ти), приголу́блюватися, прила́щуватися (прилаща́тися). Ти відходиш від люка і притуляєшся до вогкої стіни коридора, бо ледве стоїш на ногах (Ю. Андрухович); Вони лежали, тісно пригорнувшись одне до одного, бік у бік, і з її вуст парувало дихання (Вал. Шевчук); Потім від його одхитнулася (мати), одірвалася, затопила у печі, постановила вечерю варити і знов до його присунулася (Марко Вовчок); Дівчина стоїть, притиснувшись до хвіртки, і пильно дивиться в далечінь (М. Стельмах); Він одійшов до стіни й приник до неї лицем (І. Микитенко); Грудьми й обличчям він приліг до костьольного муру (І. Франко); Вутанька стояла в якомусь заціпенінні, приклавшись лобом до холодної рами вікна (О. Гончар); Приложившись до вікна, він почав придивлятись (Панас Мирний); Щось шепочучи, підгорталася (Маруся) ближче до опришка (Г. Хоткевич); Не спав і Карпо Богун. Приткнеться до плетеної стіни й довго дивиться на страшні снопи вогнищ (І. Ле); Береза росте, розростається, лист до листонька привертається (пісня); Лейтенант у колясці прикипів до кулемета (О. Сизоненко); І рвонувся Охрім з постелі, Як дитя, до вікна приріс (І. Вирган); — Тату! — Охопила рученятами, припала, прип'ялася вустоньками... (С. Васильченко); Лукин притерся плечима до стінки воза (Н. Кобринська); Прищулившись одне до одного, вони мовчки дивились, як над світом поступово виднішає, зірки тануть в попелястому небі (О. Гончар); Знадвору постукали у вікно, й чиясь голова прилипла до шибки (Є. Гуцало); Зіщулився (кіт),.. очі заплющив міцно-міцно, припав до підлоги, аж влип у неї (Ю. Збанацький); Стара Грищенчиха стояла біля загороди, приплюскла до вербового пенька так, що її важко помітити (І. Ле); Ось і рідесенький туманець пав на річеньку, мов парубок приголубивсь до дівчиноньки (Г. Квітка-Основ'яненко); Побачивши тата, хлопець побіг до нього, прилащився дитячим звичаєм, а той узяв його до себе на руки (переклад М. Лукаша).