урахувати

ЗВАЖА́ТИ на кого-що і без додатка (брати до уваги кого-, що-небудь, надавати значення чомусь), УВАЖА́ТИ (ВВАЖА́ТИ) на кого-що, РАХУВА́ТИ що і без додатка, УРАХО́ВУВАТИ (ВРАХО́ВУВАТИ) що і без додатка, РАХУВА́ТИСЯ з ким-чим і без додатка, ПОТУРА́ТИ на кого-що і без додатка, перев. з запереченням н е, ВА́ЖИТИ рідко, ЧИ́СЛИТИСЯ з ким-чим, діал., ТУРА́ТИ на кого-що, діал.; ПРИСЛУХА́ТИСЯ до чого і без додатка, ОГЛЯДА́ТИСЯ на кого-що (враховувати чиюсь точку зору на кого-, що-небудь). — Док.: зва́жити, ува́жити (вва́жити), урахува́ти (врахува́ти), порахува́тися, прислу́хатися. — І в мене потреби дедалі ростуть і ростимуть, союзники мусять зважати на це (О. Гончар); (Лизогуб:) Нам потрібен такий гетьман, що об'єднує увесь народ, щоб на нас вважали у Варшаві (О. Корнійчук); — В дійсності Кузь, може, хоч і не злодій, але й не такий, щоб рахуватися з його думкою (Григорій Тютюнник); Далі — взялися за мене. Не порахувалися навіть, що каліка (В. Логвиненко); Важимо на ваші літа й присуд той відкладемо (І. Ле); Тяжко з батьком не числитись, тяжко й матір.. не любити (О. Кобилянська); Поки що моє діло робити, ні на кого не оглядаючись, окрім Вас (Леся Українка).