урешті

НАРЕ́ШТІ (після ряду певних подій, явищ, предметів і т. ін., наприкінці якоїсь дії — у її кінцевому наслідку, в її завершенні), ВРЕ́ШТІ (УРЕ́ШТІ), ЗРЕ́ШТОЮ, ВРЕ́ШТІ-РЕ́ШТ (УРЕ́ШТІ-РЕ́ШТ), ВКІНЦІ́ (УКІНЦІ́) розм., ОСЬ (ужив. при повідомленні про що-небудь сподіване, довгоочікуване). ОТ (І) (ТА) (АЖ І) (ТА) (АЖ ОТ) (ужив. при повідомленні про що-небудь сподіване, довгоочікуване). Всю ніч палав степ.. Вогонь усе наближався до Орі і нарешті зупинився на її протилежному березі (З. Тулуб); Їдуть, їдуть, врешті бачать — Три дороги розійшлися (Леся Українка); — Ну йди ж, іди! — наказувала Килина. — Зрештою Вовк (собака) послухався (Є. Гуцало); Вона довго одмовлялась, та вкінці і згодилась (О. Стороженко); Канонада тяглась довго і уперто. Та ось все стихло (М. Коцюбинський); Аж ось і церква показалася, чорніє у сірому мороці ночі (Панас Мирний); Аж от поїзд рушає далі (О. Довженко).