утнути

ВІДРІ́ЗАТИ (ріжучи, відокремлювати частину від цілого), УРІ́ЗАТИ (ВРІ́ЗАТИ), ВІДІТНУ́ТИ, ВІДТЯ́ТИ, УТНУ́ТИ (ВТНУ́ТИ), УТЯ́ТИ (ВТЯ́ТИ), УКРА́ЯТИ (ВКРА́ЯТИ), ВІДКРА́ЯТИ, ВІДБАТУВА́ТИ розм., ВІДЧИКРИ́ЖИТИ розм., УКРА́ЇТИ (ВКРА́ЇТИ) діал.; ВІДШМАТУВА́ТИ (великий шматок); ОБРІ́ЗАТИ (звичайно, щоб відкинути). — Недок.: відрі́зувати, урі́зувати (врі́зувати), відтина́ти, утина́ти (втина́ти), відкра́ювати, відбато́вувати, обрі́зувати, обріза́ти рідше. Уляна .. відрізала окраєць хліба (Григорій Тютюнник); — Домко, вріж нам сала! (М. Стельмах); Вона одтяла ножицями пасмо своєї коси (І. Нечуй-Левицький); Як добрі щепи садівник плекає! Так, що всі зайві парості втинає, Щоб добрі соки йшли все вгору, вгору (І. Франко); Відкраяти шмат житнього хліба, намастити маслом та обчистити зелену цибулину, — .. для Антона найкраща їжа (С. Чорнобривець); Я ті шкури не зіпсую, Свою пайку відбатую (пісня); — Таж усі знають, що тобі пальця січкарнею відчикрижило (М. Зарудний); Корній сів, укроїв хліба і почав їсти (Леся Українка); Спересердя відшматував (дід) півсторінки, крутив цигарку (Ю. Збанацький); Я сад поміщика маленьким у день за гривеник копав. З дерев обрізував там віти (В. Сосюра).

ЗРОЗУМІ́ТИ що і без додатка (правильно сприйняти зміст, значення, суть чого-небудь), ЗБАГНУ́ТИ, УБАГНУ́ТИ (ВБАГНУ́ТИ) розм., УТНУ́ТИ (ВТНУ́ТИ) розм., УТЯ́МИТИ (ВТЯ́МИТИ) розм., ЗМЕТИКУВА́ТИ розм., УТОРО́ПАТИ (ВТОРО́ПАТИ) розм., РОЗТОРО́ПАТИ розм., РОЗЧО́ВПАТИ розм., РОЗЧУ́ХАТИ розм., РОЗШОЛО́ПАТИ (РОЗЧОЛО́ПАТИ) розм., ЗМИКИ́ТИТИ розм., ВТЕЛЕ́ПАТИ фам., УРОЗУМІ́ТИ (ВРОЗУМІ́ТИ) заст., РОЗЧУ́МАТИ діал., ЗМІРКУВА́ТИ діал., ВИ́РОЗУМІТИ рідко; УЛОВИ́ТИ (ВЛОВИ́ТИ), УХОПИ́ТИ (ВХОПИ́ТИ), СХОПИ́ТИ розм. (швидко, легко); РОЗІБРА́ТИСЯ у чому, РОЗГАДА́ТИ, РОЗКУСИ́ТИ розм., РОЗКУМЕ́КАТИ фам. (щось складне, неясне, заплутане). — Недок.: розумі́ти, тя́мити, уло́влювати (вло́влювати), схо́плювати, розбира́тися, розга́дувати, розку́шувати рідко. Прочитавши кілька рядків і не зрозумівши змісту, він закрив книжку (Григорій Тютюнник); Тут мій герой не те щоб дрейфив, а просто говорив, що його не так зрозуміли (М. Хвильовий); Роман з болем і жалістю збагнув, що стара й досі виглядає свого Івана (М. Стельмах); Спершу нічого не міг утямити, тільки дивився пильно, й на його смаглявому виду з'явився переляк (Є. Гуцало); З отих криків годі було щось уторопати. Цигуля не із слів зрозумів, а просто відчув серцем, що все провалилося (А. Головко); Зразу він наче не розчовпав, про що річ, але за мить страшна думка блиснула йому в голові (М. Коцюбинський); Він спершу не розумів, про що йдеться, а коли розшолопав, куди навертає Сагайдак, то йому одразу аж млосно стало (С. Добровольський); Ніхто в Терпінні не змикитив, яку вигоду матиме Дрочило від пастухування свого приймаченка (І. Головченко і О. Мусієнко); (Старшина:) Я знаю, що вам багато говорить не треба. Ви зразу мене урозумієте (І. Карпенко-Карий); Не міг вирозуміти (Семен), про що бесідник говорить (Лесь Мартович); Даша прислухалася, але не могла вловити змісту (С. Журахович); Руснаки гомоніли прудко, з особливим акцентом, так що незвикле вухо не могло зразу вхопити суть розмови (М. Коцюбинський); Для неї, яка з трійок не вилазила, було просто дивовижно, як він швидко все схоплював, який розум у нього чіткий та бистрий (О. Гончар); — Зрозуміло, — зітхнув Анрі-Жак, хоча насправді розібрався в цьому значно пізніше (Ю. Яновський); Дівчачу натуру трудно розгадати (Г. Квітка-Основ'яненко); На його загостреному знизу обличчі межуються і пошана до Мірошниченка, і якась інша, більш потайна думка, яку не так уже й важко розкусити (М. Стельмах); Вона тепер лише розкумекала, чого прийшли люди, і голосним жалісливим тужінням ніби хотіла компенсувати витрачений на міркування час (І. Кириленко). — Пор. доду́матися, 1. розумі́ти, усвідо́млювати.

КУСА́ТИ (ранити зубами, жалом, хоботком тощо); ГРИ́ЗТИ (сильно хапати зубами; сильно жалити); ПРОКУ́ШУВАТИ (зубами наскрізь); ЗАКУ́ШУВАТИ (здавлювати, захоплюючи зубами); ЖАЛИ́ТИ, ТЯ́ТИ (ТНУ́ТИ), ШПИГА́ТИ, ЖИГА́ТИ розм. (ранити жалом або хоботком); Ї́СТИ (про комах — протягом тривалого часу). — Док.: укуси́ти, кусну́ти, кусону́ти підсил. покуса́ти, гризну́ти, гризону́ти підсил. прокуси́ти, закуси́ти, ужали́ти (вжали́ти), пожали́ти, утя́ти (втя́ти), утну́ти (втну́ти), шпигну́ти, шпигону́ти підсил. уджиґну́ти (вджиґну́ти), стрікну́ти діал. Скажена собака і хазяїна кусає (прислів'я); Віконниці, бачите, позакривані: ні сонце у вічі не лізе, ні мухи не кусають (О. Стороженко); І качалися, і гризли один одного зубами (Г. Хоткевич); Він підніс до очей посинілий, роздутий палець, — з нього капає кров. Це той собачий хлопчина прокусив його своїми гострими зубами (І. Микитенко); Їй хотілося запхати пальці до рота, закусити їх до крові й кричати (Ю. Смолич); Коли чоловіка жалять оси, він тікає до води (Ю. Яновський); Раптом щось його шпигає в потилицю боляче... Він мовчки бацає рукою "овода кінського" (П. Козланюк); Його нещадно жиґали комарі (А. Шиян); Коли чую, а воно мене неначе що стрікнуло... А ж то гадюка (Словник Б. Грінченка); — Нужа мене напала, їсть (М. Коцюбинський).

УСТРУГНУ́ТИ (ВСТРУГНУ́ТИ) розм. (зробити, сказати що-небудь незвичайне, несподіване), УТНУ́ТИ (ВТНУ́ТИ) розм., УТЯ́ТИ (ВТЯ́ТИ) розм., СТРУГНУ́ТИ розм., УДЕ́РТИ (ВДЕ́РТИ) розм., УДРА́ТИ (ВДРА́ТИ) розм., УДЖИГНУ́ТИ (ВДЖИГНУ́ТИ). Вона з недовірою подивилася на мене, потім оглянула стілець — вона думала, що я хочу устругнути їй якусь штуку, — і не сідала (Л. Смілянський); Оверко, Зінько на всякі витівки вдаються, якусь капость неодмінно встругнуть (К. Гордієнко); Сподіваюся, що вона колись утне щось поважне і гарне навдивовижу усім (М. Коцюбинський); Валентин не міг всидіти на місці, його штовхав якийсь веселий біс утяти яку-небудь штуку (О. Гончар); Князь Єремія.. був байдуженький до тієї дорогої фацеції, яку він стругнув для панів, навіть нищечком сміявся, що вчинив ту великопанську дурість (І. Нечуй-Левицький); Пан тільки таку штуку вдер, аби парубків налякать (А. Свидницький). — Пор. нако́їти.

УТНУ́ТИ (ВТНУ́ТИ) розм. (зробити, виготовити що-небудь майстерно, гарно, виконати велику або складну роботу), УТЯ́ТИ (ВТЯ́ТИ) розм., УДРА́ТИ (ВДРА́ТИ) розм. — Ось ба, якого я воза сплів, — утнеш такого? — похваливсь я, показуючи воза (Б. Грінченко); Гей, нуте, косарі, бо не рано почали! Хоч не рано почали, та багато утяли (пісня); — Ні Грицька ти не вдереш... То дуже трудна роль... (Остап Вишня).

УТНУ́ТИ (ВТНУ́ТИ) розм. (енергійно, завзято виконати що-небудь: заграти, заспівати, затанцювати і т. ін.), УТЯ́ТИ (ВТЯ́ТИ) розм., УЖА́РИТИ (ВЖА́РИТИ) розм., УШКВА́РИТИ (ВШКВА́РИТИ) розм., УШПА́РИТИ (ВШПА́РИТИ) розм., УЧЕСА́ТИ (ВЧЕСА́ТИ) розм., УЧИ́СТИТИ (ВЧИ́СТИТИ) розм., УДЕ́РТИ (ВДЕ́РТИ) розм. (Запорожець:) Ну, та дарма; утни ще яку-небудь. Ану лишень про батька Максима ушквар (Т. Шевченко); Рідна пісня. Отак би утяти, щоб на хуторі почули (П. Автомонов); — Ану, вжар що-небудь! Лупастий хлопець діловито підтяг штанці і вдарив по струнах (В. Земляк); Музики вчесали метелиці (І. Нечуй-Левицький); (Сотник:) А ти вже й скрипку принесла? Яку ж ми вчистимо з тобою? (Т. Шевченко); Ану нехай і я почую, Яку там пісню ти вдереш — Веселую чи жалібну якую (Л. Глібов).