фуркати

ГУДІ́ТИ (видавати протяжні низькі звуки), ГУСТИ́, ГУГОТІ́ТИ, ГУГОНІ́ТИ, ГУГНИ́ТИ (ГУГНІ́ТИ) розм.; СТУГОНІ́ТИ, ДУДНІ́ТИ, ДУДОНІ́ТИ підсил., ДУДІ́ТИ розм. (глухо); РЕВІ́ТИ, РЕВТИ́ (сильно); ФУ́РКАТИ, ФУРЧА́ТИ, ФУРКОТІ́ТИ підсил., ФУРКОТА́ТИ підсил. (перев. при обертанні). Бас гуде, скрипка грає, Іван мовчить, та все знає (пісня); В степу, за обрієм, як далекий грім, гула канонада (Л. Дмитерко); За версту від фільварку гуготіла парова молотарка (А. Іщук); А жорна гугонять на поставах монотонно цілу добу (І. Волошин); Знову гугнить телефон (І. Кочерга); Гуде вітер, стугонить у трубі (С. Васильченко); Грубі сосни нагиналися верхами й стукали одна об одну. Дудніли й гуділи, неначе дзвонили глухо великі дзвони (Лесь Мартович); Метіль У комині ревіла (М. Бажан); Неначе велетенський джміль, фурчить веретено (М. Стельмах); Фуркочуть коловороти, крутячи мотуззя (І. Франко). — Пор. 1. гуркота́ти.

ПИ́РХАТИ (видавати глухі звуки, шумно випускаючи повітря через ніс), ПИ́РСКАТИ, ЧМИ́ХАТИ, ПО́РСКАТИ розм., ПРИ́СКАТИ розм., ПРИ́ХАТИ розм.; ПРИ́ХКАТИ розм.; ФО́РКАТИ, ФИ́РКАТИ, ХО́РКАТИ, ФУ́РКАТИ розм., ФУ́КАТИ діал. (перев. про коней). — Док.: пи́рхнути, пи́рснути, чми́хнути, порснути, при́снути, при́хнути, фо́ркнути, фи́ркнути, хо́ркнути, фу́ркнути, фу́кнути. Котяться вівці, пирхають на бігу, кривлять старечі губи (М. Коцюбинський); Конячка.. бадьоро пирскала білими від паморозі ніздрями (П. Панч); Собаки поволі верталися до лісу, чмихаючи і потріпуючи ушима (С. Васильченко); Гнідко.. плив тихо, раз по раз порскаючи та хропучи (Панас Мирний); Біля ґанку прискали осідлані коні (З. Тулуб); За кожним ударом грому кінь здригався і тривожно форкав (В. Гжицький); Фиркали коні, тупотіли на місці копитами (Н. Рибак); З коней падала біла піна, вони втомлено хоркали (А. Хижняк); Розпалював вогнище Корон, лігши на сніг. Він дув з усіх сил, ніби під щоки заклав по яблуку, дув, фуркаючи (П. Автомонов); Рикає (худоба), фукає і оглядається неспокійними очима, коли чує десь смерть коло себе (Г. Косинка).

ПИ́РХАТИ розм. (сердитим голосом, звуками виражати своє незадоволення), ПИ́РСКАТИ розм., ПО́РСКАТИ розм., ПРИ́СКАТИ розм., ПРИ́ХАТИ розм., ЧМИ́ХАТИ розм., ФИ́РКАТИ розм., ФУ́РКАТИ розм., ФУ́КАТИ діал. — Док.: пи́рхнути, пи́рснути, порсну́ти, при́снути, при́хнути, чми́хнути, фи́ркнути, фу́ркнути, фу́кнути. Коли траплялося Яші одержати добре, Нюра пирхала: — А в мене завжди відмінно! (О. Донченко); Тут починалися рахунки за спаш або за якесь покрадене жито; о. Василь сердився, пирскав, червонів (М. Коцюбинський); (Данило:) Я почав з нею розмову, так вона порскає... і зараз з хати втекла (М. Кропивницький); Ротмістр усе ще стрибав і прискав перед Веригою, обсипаючи його лайкою (П. Панч); — Понаїздять, попсують дошки, а тоді швендяйся за ними, — всю дорогу невдоволено чмихав він (Ю. Збанацький); — Потрібна мені ваша Окунівка, мов зайцеві бубон! — презирливо фиркнув Левко (М. Стельмах); Бігла (Катерина), як від пожежі, а баби фуркали услід (Г. Хоткевич); — Ромка, куди ти дивишся! — фукає на мене панна, коли я зустрінусь очима з поглядом якого молодого чоловіка (І. Франко).

ПИ́РХАТИ (про механізми — переривчасто, з шумом випускати повітря, пару, відпрацьований газ тощо), ЧМИ́ХАТИ, ФИ́РКАТИ, ХО́РКАТИ, ФУ́РКАТИ розм., ФУ́КАТИ діал. — Док.: пи́рхнути, чми́хнути, фи́ркнути, хо́ркнути, фу́ркнути, фу́кнути. Весело пирхаючи, стара півторатонка волокла за собою довгий хвіст пилюки (Ю. Збанацький); У березі важко чмихав паровий млин (А. Головко); Машина.., фиркнувши кілька разів і обдавши цікавих гостей сизуватим димком, рушила з місця (І. Цюпа); Хоркнули мотори танків.., гримнула перша гармата (Л. Первомайський); Машина фуркнула Петрові в обличчя смердючим перегаром і повезла Олю світ за очі (П. Загребельний).

ПУ́РХАТИ (перев. про птахів — з легким шумом перелітати з місця на місце), ПО́РХАТИ рідше, ФУ́РКАТИ розм., ПЕРХАТИ діал. — Док.: пу́рхнути, порхну́ти, фу́ркнути. На дереві скрізь пурхали райські птиці та павичі (І. Нечуй-Левицький); Ані птиця не порхала, ані вітер не віяв, — непроглядний гай стоїть тихий та спокійний (Марко Вовчок); Ластівки протягалися чорною блискавкою й фуркали попри вуха (Лесь Мартович); Пташок не літав і не перхав, а тілько бігав вздовж шиб (І. Франко).