хлющати

ЛИ́ТИ (сильно, безперервно текти — про дощ), ЛЛЯ́ТИ рідше, СИ́ПАТИ, ЦІДИ́ТИ, ПЕРІ́ЩИТИ підсил., ХЛЯ́ПАТИ розм., ХЛЯПОТІ́ТИ підсил. розм., ПРА́ТИ підсил. розм., РЕПІ́ЖИТИ підсил. розм., ТЮ́ЖИТИ підсил. розм., ПІ́ЖИТИ підсил. розм., ПІ́РИТИ підсил. розм., ПОРО́ТИ підсил. розм., ХЛЮЩА́ТИ підсил. розм. Осінь була дощова: від другої пречистої як почалися дощі, та день у день лили (Панас Мирний); Вночі лляв дощ (О. Кобилянська); І поїзд помчав повз Муравський, а назустріч сипав густий дощ (П. Автомонов); Зимний дощ цідив, як із відра (І. Франко); Іван.. дивився у вікно, слухав довколишню метушню і шум зливи, що періщила дощовими батогами (П. Колесник); Надворі свистав вітер та хляпав рясний дощ (І. Франко); Теплий рясний дощ хляпотів усю ніч, наче це була весна, а не середина грудня (Л. Первомайський); Ще хоч би не путь така! А то цілу ніч дощ прав, ще й тепер присипає (Панас Мирний); Дощ репіжить, новий віз і вся упряж мокнуть коло самого навісу (В. Кучер); Надворі тюжить дощ (С. Васильченко); Чи чуєш, як порошить, як зашелестіло, як піжить дощ та крупа? (І. Нечуй-Левицький); А той (вітер) як погнав хмару, як почав пірить дощ (П. Чубинський); Дощ так і поре (Словник Б. Грінченка); Хай хоч ще й дощі холодні хлющатимуть.., все одно швидко настануть чудові теплі дні (Ю. Збанацький). — Пор. 3. іти́, 1. лину́ти.

ЛИ́ТИСЯ (про будь-яку рідину), ЛЛЯ́ТИСЯ рідше, ТЕКТИ́, ЛИ́ТИ, БІ́ГТИ, ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, ТОЧИ́ТИСЯ, РИ́НУТИ підсил., ЦІДИ́ТИ підсил., ЮШИ́ТИ підсил., СИ́ПАТИСЯ розм., ХЛЮЩА́ТИ розм., ЦІ́ВКОЮ БИ́ТИ підсил. розм., ТОКУВА́ТИ розм. рідко, ЦВИ́ГАТИ (ЦВІ́ГАТИ) діал., ХЛЯ́НУТИ діал., БУ́РИТИ підсил. діал.; ІТИ́ (ЙТИ), ЦЕБЕНІ́ТИ (ЦИБЕНІ́ТИ) підсил. розм. (перев. про кров); СТРУМУВА́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИСЯ, СТРУМИ́ТИ, СТРУМІ́ТИ, СТРУМИ́ТИСЯ, ЦІДИ́ТИСЯ, ДЗЮРИ́ТИ (ЦЮРИ́ТИ) розм., ЦЮРКОТА́ТИ підсил. розм., ЦЮРКОТІ́ТИ підсил. розм., ЧЮРИ́ТИ (ЧУРІ́ТИ) діал., ЧУ́РКАТИ діал. (тонким струменем); КОТИ́ТИСЯ (краплями). Через муровану греблю тихо лилася вода, булькотіла й шуміла по східцях і вливалась в Сулу (І. Нечуй-Левицький); З неба темного невпинно ллється дощ без краю, — Певне, нічка затопити Моренько бажає (Леся Українка); Тече вода в синє море, Та не витікає (Т. Шевченко); Він показав руки свої в землюці і в крові. — Бач, чим підкопувалися! Аж піт з усіх лив (А. Головко); Струмують, ґрунт змивають води. Біжать воркуючи струмки До повноводної ріки (М. Шпак); Одійшли (дівчата) дальше од кручі, де вода ще не дійшла до каміння і пливе тиха да чиста (П. Куліш); Там Рось тихо плине зеленою водою між високими кам'яними стінами (І. Нечуй-Левицький); Першим стояв високий робітник у косоворотці. З руки в нього точилася кров (П. Панч); Рибалка довго ходить по дібровах, .. Де ключ прозоро б'є з-під косогору, І рине, і дробиться по піску (М. Рильський); Зимний дощ цідив, як із відра (І. Франко); (Полікарп Іванович:) Сонце парить, піт юшить з тебе (М. Кропивницький); Дощ острий, зимний сипавсь з хмар густих, в лице ми сік, промочував все тіло (І. Франко); Прокинувся — мокрий: хлющить з мене піт! (І. Нехода); Рука нащупує затвор, але плече відмовляється слугувати — кров б'є цівкою (В. Логвиненко); А Тимофієві й досі здається, що кров командира токує по узбережжю, втискається в пісок (М. Стельмах); А вода хляне та й хляне (Словник Б. Грінченка); Бурить як з барила (Словник Б. Грінченка); Денис заліплює ранку бинтом. — І кров не йде! (О. Гончар); (Максим:) Та ви ж хоч сорочкою руку зав'яжіть! Бач, як кров цебенить! (Я. Мамонтов); Розхристаний, скривавлений.., він ніяково тупцявся перед кошовим, мацаючи поранену руку, з якої цибеніла кров (С. Добровольський); Наші вже пішли. Навмисне залишили нас удвох, — сказала дівчина, витираючи сльози, що так і струмували з її очей (П. Автомонов); Він помітив поставленого на триніг шланга, з якого пружинистою цівкою струменіла на квітник вода (Ю. Мушкетик); Скриплять на завісах хвіртки, співучою цівкою струмить молоко в дійниці (М. Іщенко); З високих скель струмів у озеро пінявий водоспад (Л. Смілянський); Піт брудними патьоками струмився по його обличчю (С. Добровольський); Тільки й чути, що через греблю на лотоках водиця цідиться (Г. Квітка-Основ'яненко); Трьома струмцями піт з його дзюрив (П. Грабовський); Кров із тебе цюритиме, так будуть бити! (Л. Мартович); Сльози капали, цюркотіли, розливалися ріками (Б. Харчук); Там (у храмі).. траплялась нагода оддячить Гутенюкам за смерть Василеву та за ту кров, що не раз чюрила з Палійчуків (М. Коцюбинський); — Я кинув геть топорець, обілляв безтямну водою, спинив кров, що чуріла з її рани (І. Франко); У матері по кам'яному обличчю котились сльози й падали на хліб (Ю. Яновський). — Пор. 1. витіка́ти.

ХЛЮ́ПАТИ (про воду, рідке болото тощо — просочуючись, протікаючи, утворювати характерні звуки — плескіт), ХЛЯ́ПАТИ розм., ХЛЮЩА́ТИ розм., ПЛЮЩА́ТИ розм. — Док.: хлю́пну́ти, хля́пнути, хлю́снути, плю́снути. Вода вже хлюпала в протертих Марининих туфлях (Л. Дмитерко); Чим далі, тим ставало грузькіше, і вже у багатьох солдатів хляпало у чоботях (В. Большак); — Ноги грузнуть, аж в постолах хлющить (М. Коцюбинський); Під ногами плющав розмочений ґрунт (О. Десняк). — Пор. ча́вкати.