чмокнути

ЦІЛУВА́ТИ, ЦЬО́МАТИ розм., ЦЬО́МКАТИ розм., ЦМО́КАТИ розм., ЧМО́КАТИ розм., ЧОЛО́МКАТИ розм., ЛИЗА́ТИ зневажл.; ОБЦІЛО́ВУВАТИ, ВИЦІЛО́ВУВАТИ розм. (покривати поцілунками). — Док.: поцілува́ти, цьо́мнути, поцьо́мати, поцьо́мкати, цмо́кнути, чмо́кнути, чоло́мкнути, почоло́мкати, обцілува́ти, ви́цілувати. І досі сниться: вийшла з хати Веселая, сміючись, мати, Цілує діда і дитя, Аж тричі весело цілує (Т. Шевченко); Балабушиха вхопила Настю долонями за щоки й почала її цмокати (І. Нечуй-Левицький); Коли прощалися, вона підстрибнула й чмокнула його в щоку (П. Загребельний); І мого діда нахилило до землі, — якось губи засвербіли, а тут де не взялась жаба, плиг! — і не схаменувсь, як чоломкнув бісову тварюку (О. Стороженко); Їй було досадно. Бач, дома готовий руки лизати, а на вулиці стріне — одвертається (Панас Мирний); — Що ти мовчиш? — скрикнула в розпачі Таня і стала обціловувати сестру так жагуче, що тій аж дух забило (П. Колесник); Всі Катрусю дуже люблять, Виціловують, голублять, Що захочеться Катрусі, Зроблять тьоті та бабусі (С. Воскрекасенко).

ЦМО́КАТИ розм. (губами, язиком, виражаючи здивування, захоплення тощо), ПРИЦМО́КУВАТИ розм., ЦМА́КАТИ розм., ПРИЦМА́КУВАТИ розм., ЧМО́КАТИ розм. — Док.: цмо́кнути, прицмо́кнути, цма́кнути, чмо́кнути. Товариство аж цмокало та ахкало в запалі (П. Козланюк); Микула почав розповідати свої пригоди. Дзерон тільки прицмокував з дива (О. Маковей); — Мамо! чого це ви акаєте та цмакаєте? Ви щось думаєте? (І. Нечуй-Левицький); Навіть Панас Кандзюба смачно чмока губами: — Озуть би тебе в постоли... (М. Коцюбинський).

ЧА́ВКАТИ (про болото, твань, трясовину тощо), ЧАВКОТІ́ТИ підсил., ЧВА́КАТИ, ЧВАКОТІ́ТИ підсил., ЧМО́КАТИ, ЦМО́КАТИ, ЧВЯ́КАТИ розм., ЧМА́КАТИ розм., ЧМАКОТІ́ТИ підсил. розм. — Док.: ча́вкнути, чва́кнути, чмо́кнути, цмо́кнути. Під ногами чавкала багнюка (Ю. Збанацький); У ногах чавкотіла холодна вода (С. Чорнобривець); Брудно-сіре вариво з мокрого снігу чвакає під черевиками (В. Дрозд); Під ногами чвакотить болотяна твань (А. Хижняк); Прийшла весна і відтала земля стигло чмокала під ногами (В. Собко); Здавалося — йди хоч століття, все буде під ногами цмокати крута земля, сіятиме й сіятиме однаковий дощ (О. Гончар); Драглисте багно огидно чвякало під ногами (Григорій Тютюнник); Знову форсуємо темряву. Аж злість розбирає. А мокрі! — вже й під білизною чмакотить (Я. Баш). — Пор. 2. хлю́пати.