чорномазий

БРУДНИ́Й (про зовнішній вигляд кого-, чого-небудь — покритий брудом, немитий і т. ін.), ЗАБРУ́ДНЕНИЙ, ЗАМА́ЗАНИЙ розм., ВИ́МАЗАНИЙ розм., ЗАВО́ЖЕНИЙ розм., ЗАМА́ЩЕНИЙ розм., ЗАВА́ЛЯНИЙ діал.; ЗАМУ́РЗАНИЙ розм., ЗАШМАРО́ВАНИЙ розм., МУРЗА́ТИЙ розм. (звичайно про людину або частини її тіла); ЧОРНОМА́ЗИЙ підсил. розм. (про людину); ЧО́РНИЙ (про те, що раніше мало інший колір, — покритий брудом, пилом, сажею і т. ін); НЕСВІ́ЖИЙ, ЗАНО́ШЕНИЙ, ЗАТА́СКАНИЙ розм. (про одяг, білизну і т. ін. — який був у вжитку, довгому використанні); ЗАЯЛО́ЖЕНИЙ, ЗАСМАЛЬЦЬО́ВАНИЙ, ЗАСА́ЛЕНИЙ (забруднений чим-небудь масним); ЗАМА́ЦАНИЙ розм., ЗАХВА́ТАНИЙ розм. рідше (з плямами від частого хапання); НЕЧИ́СТИЙ (як менш категоричне, пом'якшене позначення цієї ознаки). А там, на обрії не вершник таємничий, Ні! Будить заспаних і недолугих кличе Брудний, замурзаний веселий тракторист (М. Рильський); Ковалів довго витирав ганчіркою забрудненого стільця, нарешті запросив Бачуру сісти (М. Чабанівський); Ми йдемо додому, всі такі замазані, чудні (В. Сосюра); Ходив Яшко зашмарований, з залізяччям у кишені, а гордість була написана і на завше замащеному обличчі, і в колючих, насмішкуватих очах (В. Большак); Яка вона (дитина) не є — хай іншим видається вона й сопливою та мурзатою, некрасивою, нерозумною, а для рідних батьків вона й найкрасивіша, і найрозумніша в світі (Ю. Збанацький); Просовують до його (нього) рученята голі чорномазі діти, страшні, сухі, тремтять од холоду.. (Панас Мирний); — Принеси мені, Килино, води та насип у ночви; а ти, Явдохо, помий мені ноги, бо, бач, які чорні — бувало командує (Кирило) (Панас Мирний); На ньому була несвіжа сорочка, розхристана на грудях (Григорій Тютюнник); На голові заношена, ще, видно, окопна шапка (О. Гончар); Вона дала Лукії не одну, а кілька засмальцьованих, розтріпаних книжок (О. Донченко); Сергій дістав з кишені зім'ятого замацаного конверта (Ю. Мушкетик); Чи в неділю, чи в свято йду до церкви та гляну, що в мене нечисті руки, та й зайду до криниці й помию собі руки й ноги (І. Нечуй-Левицький).

СМАГЛЯ́ВИЙ (про шкіру людини, саму людину — темніший від звичайного), СМА́ГЛИЙ, СМУГЛЯ́ВИЙ, СМУ́ГЛИЙ, ЧОРНЯ́ВИЙ, ЖУКУВА́ТИЙ підсил. розм., ЧОРНОМА́ЗИЙ підсил. розм.; СМАГЛОЛИ́ЦИЙ, СМАГЛОВИ́ДИЙ, СМАГЛОЧО́ЛИЙ поет., СМАГЛЯВОЛИ́ЦИЙ, СМАГЛЯВОВИ́ДИЙ, СМАГЛЯВОЧО́ЛИЙ поет., СМАГЛЯВОЩО́КИЙ (із смаглявим обличчям). Тамара познайомилася з сусідкою-полькою і з смаглявою сербіянкою Зарою (А. Хижняк); Очі в Єремії блищали, смугляві щоки почервоніли (І. Нечуй-Левицький); Смугле лице його незалежне, дихає завзяттям і нахабством (Григорій Тютюнник); На порозі з'явилася огрядна постать чорного, жукуватого пана в формі судовця (М. Стельмах); — Шубу одягай! Замерзнеш у степу, — гукнув їй якийсь літній, чорномазий, як циган, козак (З. Тулуб); Стогне смаглолиций боєць з рукою на перев'язі (Григорій Тютюнник); До зброї узялись діди, батьки, сини, І внуки підвелись, міцні, смаглявочолі (А. Малишко).