ятіль
ДЯ́ТЕЛ (лісовий птах), ЖОВНА́, Я́ТЕЛ (Я́ТІЛ) (Я́ТІЛЬ) діал., КЛЮВА́К діал., КЛЮЙДЕ́РЕВО діал., ДОВБА́Ч діал., ДОВБА́ЛО діал. В дубову кору дятел стука (Я. Щоголів); Ворона крякне та жовна о пень сухий застукотить (І. Франко); Вистукує барвистий ятел у кору стовбурів (А. Шиян); Провору тишу протинав стук ятеля по дзвінкій корі (Ю. Яновський); Зляканий клювак порснув з-під вербового пенька (І. Ле); Птиця клюйдерево вистукує, як ковач: тук-тук-тук, ніби молотком у кузні (А. Хижняк); Ой довбачу зелененький, довбачу, довбачу, А я бідна сиротонька, не смійся, багачу (пісня).
Джерело:
Словник синонімів української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- ятіль — див. ятел. Великий тлумачний словник сучасної мови
- ятіль — Я́ТІЛЬ див. я́тел. Словник української мови у 20 томах
- ятіль — я́тіль іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- ятіль — Я́тел, я́тла; я́тли, -лів і я́тіль, я́теля, я́телеві; я́телі, -лів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- ятіль — Я́ТІЛЬ див. я́тел. Словник української мови в 11 томах