боягуз

Значення в інших словниках

1. боягуз — (боязлива людина) страхополох, розм. страхопуд, перен. баба. Словник синонімів Полюги
2. боягуз — боягу́з іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
3. боягуз — [бойагуз] -за, м. (на) -зов'і /-з'і, мн. -зие, -з'іў Орфоепічний словник української мови
4. боягуз — -а, ч. Дуже несмілива, боязка, ляклива людина. Великий тлумачний словник сучасної мови
5. боягуз — БОЯГУ́З, а, ч. Дуже несмілива, боязка, ляклива людина. [Луїза:] Тхори, боягузи, від дитячого калатала втікаєте (Леся Українка); – Але я таки порядний боягуз! (І. Франко); Франко своїм гострим словом карає, б'є тих.. Словник української мови у 20 томах
6. боягуз — див. боязкий Словник синонімів Вусика
7. боягуз — БОЯГУ́З (боязка людина), СТРАХОПОЛО́Х підсил. розм., СТРАХОПУ́Д підсил. розм., БА́БА зневажл., СТРАШКО́ розм. рідше; ЛЕГКОДУ́Х розм. (той, хто пасує перед труднощами, небезпекою). — Що-о? Сподіваюсь, боягузів і панікерів серед вас нема? (А. Словник синонімів української мови
8. боягуз — Боягу́з, -за, -зе! -гу́зи, -зів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. боягуз — БОЯГУ́З, а, ч. Дуже несмілива, боязка, ляклива людина. [Луїза:] Тхори, боягузи, від дитячого калатала втікаєте (Л. Укр., IV, 1954, 251); — Але я таки порядний боягуз! (Фр., IV, 1950, 350); Франко своїм гострим словом карає, б’є тих.. Словник української мови в 11 томах
10. боягуз — Боягуз, -за м. = боюн. Св. Л. 219. Ой ти, боягузе! своєї тіни боїшся. Фр. Пр. 113. Словник української мови Грінченка