замітати

Значення в інших словниках

1. замітати — заміта́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
2. замітати — -аю, -аєш, недок., замести, -ету, -етеш, док. 1》 перех. і без додатка. Мітлою, віником збирати де-небудь, з якоїсь поверхні сміття. || тільки недок., чим. Рухаючись, торкатися поверхні землі, підлоги і т. ін. нижнім краєм занадто довгого одягу. Великий тлумачний словник сучасної мови
3. замітати — заміта́ти / замести́ сліди́ чиї, чого і без додатка. Знищувати, приховувати все, що може викривати які-небудь таємні або несхвальні дії, вчинки і т. ін. Практичний рахівник узяв собі добре правило: бути обережним і своєчасно замітати сліди (І. Фразеологічний словник української мови
4. замітати — ЗАМІТА́ТИ (мітлою, віником збирати з якоїсь поверхні сміття), МЕСТИ́, ПІДМІТА́ТИ, ВИМІТА́ТИ, ОБМІТА́ТИ (навколо чого-небудь). — Док.: замести́, підмести́, ви́мести, обмести́. Він знов приймавсь за роботу, носив воду і дрова, замітав двір (М. Словник синонімів української мови
5. замітати — Заміта́ти, -та́ю, -таєш; заме́сти́, -мету́, -те́ш; замі́в, -мела́; -мели́; замі́вши; замети́, -меті́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. замітати — ЗАМІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАМЕСТИ́, ету́, ете́ш, док. 1. перех. і без додатка. Мітлою, віником збирати де-небудь, з якоїсь поверхні сміття. Мотря замітала сіни (Н.-Лев., II, 1956, 283); Двірники.. Словник української мови в 11 томах
7. замітати — Заміта́ти, -та́ю, -єш сов. в. замести, -мету, -те́ш, гл. Заметать, замести; сметать, смести. Не замітай чужої хижі, — смотри чи твоя заметена. Ном. № 9587. По улиці вітер віє, та сніг замітає. Шевч. 479. Так у тиждень і замело і худобу, і дітей, — єй Богу моєму! Н. Вол. у. Словник української мови Грінченка