далеко

(на великій відстані від кого-, чого-небудь) на краю світу (світа); не близький світ; близький (близенький, діал. блигий, блигомий) світ, ірон.; близька сторона; у тридев’ятім (у тридев’ятому, у тридесятому, у якомусь) царстві [не в нашому господарстві], нар.-поет., за тридев’ять (за сім, за тридесять) земель, нар.-поет.; за горами й долами, нар.-поет.; морем (за морями); за горами; (у глухому, необжитому місці, груб., фам.) у чорта на болоті (на куличках); у чорта (у дідька) в зубах (на рогах); (в суворих необжитих краях, ірон.) де козам роги правлять (утинають); де Сидір козам роги править; де волам роги правлять, а кіз кують підковами; (у найвіддаленіших краях, нар.-поет.) куди ворон і кісток не заносить (не занесе, не донесе, не доносив); де Макар телят пасе (не пас); куди (де) Макар телят не ганяв (не гонить); (так далеко, скільки можна бачити) скільки (куди, доки) око (зір) сягає (дістає, загляне, огляне, сягне, охоплює і т. ін.): скільки ока.

– Найдемо її [Ярину] і на краю світу! – насварився арапником на далину Омелян (Стельмах, 5, 1983, с. 57); [Бичок (лукаво):] Ой ні! Далека, далека сторона, аж на краю світа!.. (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 201); – В’яжу і страх як боюся – не близький світ додому іти. Склала полукіпки вже поночі (Стельмах, 2, 1982, с. 446); Не блигий світ Гетьманське. Набив Чіпка добре ноги (Панас Мирний, 2, 1969, с. 172); [Галя:] Зовсім ні! Там гарна вода. [Наталка] Ха-ха-ха-ха! Близький світ (Старицький, 3, 1964, с. 25); [Іван:] Еге, близенький світ! Багато заробив? (Кропивницький, Вибране, 1967, с. 26); – А тепер ще плентайся до Гудзя!.. Блигий, бач, світ! – сердився Грицько. – Душею наложиш через їх, проклятих!.. Та хоч би гроші давали (Панас Мирний, 3, 1969, с. 15); В тридесятім славнім царстві, де колись був цар Горох, є тепер на господарстві мудрий пан, вельможний Ох (Леся Українка, 1, 1975, с. 330); Очі видючі – за тридев’ять земель бачить (Яновський, 1, 1954, с. 7); Той пломінь у собі за сім земель поніс [батько] (Рудь, Донецькі зорі, 1958, с. 3); Знайшов собі він з чорними бровами дівчиноньку – нову весну знайшов, і зник навік за горами й долами (Рильський, 2, 1960, с. 270); Кузьмі здавалося, що Донбас за морями десь та за горами високими (Григір Тютюнник, Батьківські пороги, 1972, с. 24); [Галочка:] Я знатиму, що і за морем ви за мною скучатимете (Квітка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 340); Той блукає за морями, Світ перепливає, Шука долі (Шевченко, 1, 1951, с. 274); І нидіє він десь там, в заулках, над Нетечею, у «чорта на куличках», тоді як найкращий театральний будинок захлинається в «аксарінських» помиях (Остап Вишня, 1, 1974, с. 224); – Бодай вже ти задубів, як маєш сидіти десь у чорта в зубах! (Коцюбинський, 1, 1961, с. 29); –Я знаю, що якби мій позов добувся до рук станового, то він би мене запровадив туди, де козам роги правлять!.. (Панас Мирний, 4, 1955, с. 384); – Гулятимеш там, де Сидір козам роги править (Панас Мирний, 1, 1954, с. 341); Туди тебе зашлють, де волам роги правлять, а кіз кують підковами (Номис, № 3631); Це найвіддаленіші нетрі, не схожі ні на що в світі, звірині заповідники, ті місця, куди, як говорили в старі часи, і ворон кісток не заносить (Довженко, 2, І964, с. 80); І кепсько ж вони [станові, урядники, стражники] з оцим ділом справляються! Скільки-то люду через їх відвідування пішло на казенні хліби, а дехто попхався аж туди, де Макар телят пасе! (Панас Мирний, 4, 1955, с. 352); Перелякані магнати Стали задом рачкувати Й опинились в грізний час. Де Макар телят не пас (Іванович, Поезії, 1967, с. 101); Стражник продовжував уперто дивитися на Лук’яна, а губи мало не казали: «…Мене не проведете. Уже не одного такого спровадив, куди Макар телят не гонить!» (Панч, Синів не віддам, 1959, с. 61); Підеш туди, куди Макар телят не ганяв (Українські народні прислів’я, 1955, с. 270); Оглянувся навколо. В полі, куди й око сягало, лежали глибокі сніги (Збанацький, Єдина, 1959, с. 73); Навколо, куди сягає зір, – все степ і степ, рівний, далекий, неосяжний (Літературна Україна, 4 груд., 1962, с. 1); І дивись: скинув [Мирон] рушницю на плече та й потяг подовж поля – скільки оком зглянеш (Панас Мирний, 2, 1969, с. 94); – Лише до цього обрію, тату, доки око вхопить, ці прикмети мають сили. А нам – що синоптик скаже (Гончар, 5, 1979, с. 18); Далеко внизу був берег, а далі – скільки око моє сягало – вилискувало синє море (Яновський, 2, 1958, с. 104); Скільки ока – Дніпро перед нами лелів і байдуже котив свої хвилі (Старицький, 1, 1963, с. 104).